4. Собівартість (Cost)

Активи підприємства містять у собі грошові кошти, землю, будівлі, машини та інше майно, а також майнові права. Згідно з принципом собівартості, вони обліковуються за ціною, сплаченою за їх придбання, включаючи витрати, пов'язані з доставкою, налагодженням і введенням в експлуатацію — тобто за фактичною собівартістю.

Принцип собівартості є об'єктивним, оскільки оцінка ґрунтується на документальних даних. За предмет оцінки дійсно була (або повинна бути) сплачена відповідна сума; майно реєструється в обліку за тією ж ціною, за якою воно дійсно було придбане. Бухгалтери визначають вартість активів, посилаючись на вартість їх придбання, а не на вартість реалізації. Таким чином, вартість активів, яка використовуються і яку підтримує принцип функціонуючого підприємства, — є вартість придбання (первісна вартість). Звичайно на цю сумму не впливають подальші зміни ціни активу, тобто суми, за якими активи відображені на рахунках підприємства, відбивають вартість їх придбання, а не можливу ціну їх реалізації.

Наслідком і недоліком застосування концепції собівартості є те, що знання і навички, накопичені за період функціонування підприємства, його висока репутація не відображаються як активи на рахунках компанії. Для бухгалтера різниця між вартістю використання і вартістю реалізації активів є прибуток. Ілюстрацією цьому може бути стаття «Гудвіл», яка виникає, коли одна компанія, придбавши іншу, платить більше звичайної ринкової ціни за її активи, сподіваючись використовувати нематеріальний і економічно вигідний ресурс — фірмову марку, репутацію, клієнтуру тощо. В аудиторській фірмі, наприклад, головним активом є штат співробітників (хоча цей актив не знаходить відображення у Балансі). Вартість його використання виражається через оплату праці. Різниця між погодинною оплатою роботи працюючих і вартістю послуг, наданих клієнтам, є доходом.

Проблеми принципу собівартості:

1) користувачі бухгалтерської інформації повинні пам'ятати, що вартість придбання активів не є надійною величиною, оскільки вона не відображає їхньої поточної вартості;

2) первісна вартість придбання активів не утворює надійної основи для визначення прибутку.

Приклад. Джон Сміт — дилер з продажу шкіри, щоосені закуповував у Канаді шкурки і реалізовував їх упродовж року у Великобританії. Так, у жовтні 2000 р. він придбав 2000 шкурок по $10 і продав їх по $20. Таким чином, у вересні 2001 р. його прибуток складе $20 000. Але тим часом ціни в Канаді піднялись на 50 %, тобто купівельна вартість однієї шкурки склала $15. В такому випадку реальний прибуток дорівнюватиме не $20 000, а тільки $10 000, оскільки Джон Сміт майбутнього разу зможе закупити шкурки по $15, а не по $10.

3. бухгалтерська практика списання вартості активів у вигляді амортизації означає, що можна взагалі вилучити вартість цих активів із звітності;

4. невідображення у Балансі вартості людських активів. Відомий економіст Альфред Маршалл здавна стверджував, що найбільш цінним капіталом є той, який інвестований у людей. Сьогодні всі визнали, що людські активи фірми є головним джерелом її багатства. І все ж, тільки нещодавно бухгалтери почали усвідомлювати цей факт і шукати спосіб найбільш вдалого подання інформації про вартість людських ресурсів. Іншими важливими активами, про які нічого не згадується у фінансовій звітності, є вартість становища фірми на ринку, вартість власної інформаційної системи фірми, яка впливає на якість її рішень.

Багато суперечок з питань теорії і практики фінансового обліку виникає саме навколо концепції собівартості. Зовнішні користувачі фінансової звітності прагнуть мати інформацію, головним чином, про фінансовий стан фірми, на підставі якого вони можуть приймати рішення відносно інвестицій. Бухгалтери вважають, що повинна бути об'єктивна основа для інформації, яку вони подають. Для них об'єктивність означає здатність перевірити інформацію, користуючись даними, що підтверджують реальні права та зобов'язання. Необхідність відображати юридичні права та зобов'язання, які існують у грошовому виразі, а також прагнення визначати вартість активів і пасивів в умовах постійної зміни грошових цінностей, знаходиться у центрі дебатів з приводу обліку інфляції.