1. Принципи організації діловодства та регулювання інформаційних відносин в Україні

Діловодство - це діяльність, яка охоплює питання документування та роботи з документами при виконанні управлінських функцій і включає всі види робіт по оформленню, виготовленню документів, опрацювання вхідних та вихідних документів, контролю за їх виконанням. До діловодства відносять документування процесу управління, документаційне забезпечення, роботу з готовими документами, які створені в даній установі або отримані ззовні. Діловодство в організації встановлює загальні правила документування управлінської діяльності у структурних підрозділах і регламентує порядок роботи з документами з моменту їх створення або надходження до відправлення або передачі до архіву. Ці правила визначають порядок ведення діловодства, його положення поширюються на всю службову документацію, що створюється засобами обчислювальної техніки, при цьому комп'ютерні (автоматизовані) технології опрацювання документальної інформації повинні відповідати вимогам державних стандартів. Також визначається порядок ведення діловодства щодо документів з обмеженим доступом, а також діловодства при розгляді заяв, скарг та пропозицій.

Вимоги керівника цієї служби є обов'язковими для всіх працівників управлінського апарату організації. Відповідальність за дотримання встановлених правил діловодства, його стан в структурних підрозділах, а також за зберігання і використання документів, що перебувають на виконанні, до передачі їх на архівне зберігання, покладається на керівників підрозділів. При організації діловодства необхідно керуватися принципами:

o оперативності (швидка та чітка робота з документами), сучасне технічне оснащення (використання ПЕОМ, факсів, ксероксів, засобів малої оргтехніки, що полегшують роботу з документами, нумератори, степлери);

o доцільності всіх діловодних операцій (кожний вид роботи з документами має бути необхідним в діяльності підприємства);

o вмілого поєднання документального забезпечення управління з бездокументальним.

Інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності є

нині одним із найважливіших глобальних і визначальних чинників для

подальшого соціально-економічного та інтелектуально-духовного процесів

розвитку людства. Цей процес характеризується наступними рисами:

а) обмін інформацією набуває глобального характеру, державні кордони та

відстані вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

б) значно зросли можливості збору, обробки, зберігання, передачі

інформації, доступу до неї;

в) суттєво зросло і продовжує зростати значення доступу до інформації

для розвитку різних сфер людської діяльності;

г) спроби урядів обмежити вільне розповсюдження інформації всередині

їхніх країн об'єктивно призводять до гальмування розвитку таких країн;

д) відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема,

формування нових трудових ресурсів за рахунок збільшення кількості

зайнятих в інформаційно/інтелектуально орієнованих типах робіт;

е) безпрецедентно зросла кількість персональних та корпоративних

контактів на глобальному рівні, розгортаються процеси формування

трансдержавних і транснаціональних спільнот. Цій фазі розвитку відповідає нове суспільно-економічне середовище -інформаційне суспільство, яке формується нині у світі і характеризується розвиненою інформаційно-комунікаційною інфраструктурою та прискореним розвитком високотехнологічних галузей економіки, різким збільшенням доступу громадян до інформації, освіти, культурних надбань, можливостей роботи і спілкування, реалізацією нового, більш високого рівня прав і свобод громадян і, нарешті, високими темпами економічного зростання. Зважаючи на пріоритетність розвитку інформаційно-комунікативної сфери у загальнолюдському поступі, 27 березня 2006 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію, в якій проголосила 17 травня Всесвітнім Днем інформаційного суспільства.