logo
cykl_urokiv_z_temy_cinnosti_lyudyny_v_suchasnom

Я віддам життя за мій народ, Батьківщину

Навіть тут, лежачи в гіпсі, Максим не міг, не мав сили залишатись бездіяльним, відставати від товаришів. Попросив, щоб йому передали зошити й підручники за сьомий клас. Товариші приносили йому шкільні завдання, пояснювали, що проходили на уроках. І Максим продовжував учитися в лікарні…

Тут уперше потрапив максимові до рук «Овід» Войнич. Він був прочитаний за одну добу і потім ще перечитаний у друге. Максим уже знав, що залишиться калікою. І в Артурі, зраненому каліці, битому-перебитому життям, але незламному й нескореному, такому вразливо-тендітному й разом ніби з заліза викутому, колючому, максим знайшов точку опори для себе. Зрозумів, що можна залишитися в строю і не почувати себе відрізаною скибкою навіть у його становищі. Тоді, в лікарні, Артур подіяв на нього так само, як і вперше почута «Катерина». Але приніс з собою і щось зовсім нове, дуже співзвучне хлопцевим настроям. Він, Артур, снився Максимові ночами, разом з ним Максим обходив засади австрійських жандармів, гордий і незламний, з високо піднятою головою, йшов на страту. Замкнутість, колючість Артура, його жертовна, романтична мужність, ставлення до людей – усе родило в Максимові бажання наслідувати Артура, стати в гордо-сумовиту позу людини, яка не залишає в житті нічого собі, а всього себе, до останку, до останнього подиху, віддає іншим.

І от почуття жили в Максимовім серці не лише в дитинстві. Ні, щось від Артура залишилось в його душі, ба, навіть у зовнішності, уже й тоді, коли він став дорослим. Ще ближчим Максимові був Павло Корчагін. Максим бачив і розумів, якими несхожими були ці люди, і разом з тим в його уяві вони були братами, людьми однієї долі, одного характеру, одного прагнення: «Самому мені нічого не треба, я буду щасливим і задоволеним лише тоді, коли щасливим і задоволеним буде мій народ. Та що там, я буду щасливим тільки від самої думки про те, що віддам життя за мій народ, Батьківщину, свої переконання!..» Артур був не в усьому зрозумілий, якийсь ніби нарочито колючий, повитий романтикою незнайомого Максимові життя, незнайомого оточення, умов. А Павка свій, наш, звичайний і простий хлопець. Але ж наскільки Артур здавався глибшим, душевнішим, зрозумілішим і … дужчим!

В.Козаченко

Завдання й запитання