Загальні правила розрахунків між банками

Важливою передумовою здійснення міжгосподарських розрахунків є організація міжбанківських розрахунків. Міжбанківські розрахунки являють собою систему, за допомогою якої проводиться виконання та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, котрі виникають між банками та їх клієнтами.

Кореспондентські відносини є формою співробітництва між банками, що ґрунтуються на засадах взаємної довіри та узгодженості щодо проведення розрахунків, надання послуг тощо. Кореспондентські відносини оформляються укладанням кореспондентської угоди, в якій фіксуються режим функціонування корес­пондентського рахунка.

Кореспондентський рахунок — рахунок, призначений для обліку розрахунків, які банк виконує за дорученням і на кошти іншого банку.

Залежно від місцезнаходження банківських установ міжбанківські розрахунки поділяють на: міжнародні розрахунки та внутрішні розрахунки. Міжбанківські розрахунки здійснюються через спеціально створені платіжні системи (рис3).

Кореспондентські відносини охоплюють увесь спектр можливих форм співробітництва між банками. Установлення прямих кореспондентських відносин здійснюється не лише між банками у середині країни, а й між банками, що розташовані у різних країнах. Установлення кореспондентських відносин може відбуватися шляхом взаємного відкриття кореспондентських рахунків, одностороннього відкриття рахунків чи без відкриття рахунків. Кореспондентські рахунки поділяються на рахунки ЛОРО та НОСТРО. Рахунок ЛОРО відкривається у банку для банку-кореспондента. Рахунок банку, відкритий у банку-кореспонденті, буде рахунком НОСТРО.

Рис.3. Моделі міжбанківських розрахунків

На кореспондентських рахунках повинно бути достатньо коштів для того, щоб мати можливість безперервно здійснювати як власні розрахунки, так і розрахунки за дорученням клієнтів. Для банків, які мають бездоганну ділову репутацію, банки-корес­понденти можуть надавати за їх кореспондентськими рахунками короткостроковий кредит — овердрафт.

Загальнодержавною платіжною системою України є система електронних платежів (СЕП). Вона забезпечує розрахунки в електронній формі між банками за власними зобов’язаннями банків один перед одним та за дорученнями клієнтів у межах України. СЕП має трирівневу структуру. На нижньому рівні розташовані комерційні банки, на середньому — регіональні розрахункові палати (РРП), найвищий рівень — це Центральна розрахункова палата.

Банки мають консолідований кореспондентський рахунок у регіональному управлінні НБУ та технічний кореспондентський рахунок у регіональній розрахунковій палаті. У СЕП існує сім моделей обслуговування банків за консолідованим кореспондентським рахунком та інформаційна модель.

Банки із розгалуженою системою філій створюють свою власну внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС). Вона дає змогу спро­щено та прискорено здійснювати платежі у системі одного банку.

Для підвищення ефективності та уніфікації проведення розрахунків між банками почали створюватися міжнародні системи розрахунків. Однією із найефективніших є система СВІФТ.