3.1.Теоретичні питання

1. Управлінський облік як система сформувався:

1. у середині XX століття;

2. у середині XIX століття;

3. на початку XX століття;

4. жодна відповідь не є правильною. .

2. Основними факторами, що сприяли розвитку і зростанню ролі управлінського обліку, є:

1. розширення підприємств, зміни в технологіях, державне регулювання;

2. розвиток автоматизації виробничих процесів, а також нових методів управління;

3. підвищення освітнього рівня менеджерів за останні десятиріччя;

4. повна господарська та фінансова самостійність.

3. Предметом управлінського обліку є:

1. ресурси (запаси, обладнання, трудові ресурси тощо) та господарські процеси;

2. сукупність різних способів і прийомів, за допомогою яких відображаються об’єкти управлінського обліку в інформаційній системі підприємства;

3. сукупність об’єктів в процесі всього циклу управління підприємством;

4. інформація, яка використовується внутрішнімі користувачами (учасники, засновники, менеджери, акціонерами, банками, податковими органами тощо).

4. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

1. надзвичайні витрати;

2. загальновиробничі витрати, прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати;

3. витрати від звичайної діяльності;

4. адміністративні витрати.

5. ……. – це витрати, які пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації:

1. витрати на продукцію;

2. чиста вартість придбання товарів для реалізації;

3. витрати періоду;

4. витрати обігу.

6. Наявність змішаних витрат ускладнює побудову функції витрат. Тому для визначення функції витрат застосовують різні методи, серед них:

1. системний аналіз функції діяльності;

2. технологічний аналіз;

3. коефіцієнт детермінації;

4. інтервал упевненості.

7. До статті витрат виробництва "Інші витрати на утримання необоротних активів" включаються:

1. вартість спецодягу та спецвзуття, що видаються працівникам, зайнятим доглядом за худобою, птицею тощо (за винятком вартості спецодягу, який видається ветпрацівникам і сторожам), а також інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;

2. вартість пального та мастильних матеріалів на переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;

3. витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин;

4. платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров'я у випадках, передбачених законодавством.

8. Процес калькулювання передбачає вибір:

1. асортименту продукції;

2. мети калькулювання;

3. бази розподілу для кожної з обраних сукупностей непрямих витрат;

4. проекту документопотоків.

9. Метод одночасного розподілу – це метод розподілу витрат обслуговуючих підрозділів, з використанням якого:

1. їх витрати списують безпосередньо на витрати виробничих підрозділів;

2. передбачено розподіл взаємних послуг шляхом розв'язання системи рівнянь;

3. витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно щодо виробничих під­розділів та інших обслуговуючих підрозділів;

4. витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляють послідовно з урахуванням взаємних послуг.

10. Система калькулювання, яку традиційно застосовують в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо):

1. калькулювання за замовленнями;

2. калькулювання повних витрат;

3. калькулювання змінних витрат;

4. калькулювання за процесами.

11. В бухгалтерському обліку загальновиробничі витрати ремонтної майстерні розподіляються між окремими замовленнями (ремонтами) пропорційно:

1. прямим витратам за кожним ремонтом;

2. кількості виконаних ремонтів;

3. нарахованої прямої оплати праці;

4. вартості використаних ремонтних матеріалів.

12. На протязі року (згідно вимог П(С)БО 30 “Біологічні активи”) основна продукція рослинництва, тваринництва оцінюється за:

1. плановою собівартістю;

2. справедливою вартістю;

3. планово-нормативними витратами;

4. фактичною собівартістю.

13. Побічна продукція (гичка, стебла кукурудзи, кошики соняшника та ін.) за умови відсутності на неї активного рин­ку може бути оцінена за нормативними витратами, які включають:

1. витрати на збирання, транспортування, переміщення, скиртування та іншими витратами, пов’язаною із заготівлею цієї продукції;

2. транспортно-заготівельні витрати;

3. загальновиробничі витрати;

4. загальногосподарські витрати.

14. Первісне визнання основної сільськогосподарської продукції рослинництва (зерно, корені цукрових буряків, овочі та ін.) відображається бухгалтерським записом:

1. Дебет 21 та Кредит 231;

2. Дебет 231 та Кредит 27;

3. Дебет 27 та Кредит 231;

4. Дебет 231 та Кредит 231.

15. По електропостачанню обчислюють собівартість:

1. 10 кВт/год. спожитої електроенергії;

2. 1 кВт/год. відпущеної електроенергії;

3. 10 кВт/год. отриманої електроенергії;

4. 100 кВт/год. відпущеної електроенергії.

16. До інформації, що відображається протягом року по дебету аналітичного рахунку “Млин” належить:

1. фактична собівартість переробки зерна (свого і давальницького);

2. виробничі витрати, які забезпечують процес помолу зерна та кількість і вартість переробленого власного зерна;

3. кількість основної (борошно) і побічної продукції (висівки) отриманої від переробки свого зерна;

4. кількість переробленого давальницького зерна в оцінці за плановою собівартістю 1ц переробки.

17. Загальні затрати на утримання машинно-тракторного парку (за винятком оплати праці та вартості палива) розподіляються пропорційно обсягу в:

1. тонно-кілометрах;

2. коне-днях;

3. умовних еталонних гектарах;

4. гектарах.

18. Доходи від первісного визнання сільськогосподарської продукції, одержаної унаслідок сільськогоспо­дарської діяльності протягом звітного (календарного) року, визначаються як різниця між вартістю сільськогосподарської продукції, оціненої у відповідності до Положення (стандарту) 30 за справедливою вартістю, та витратами, пов'язаними з біологічними перетвореннями, та включаються до складу інших операційних доходів за наступним бухгалтерським проведенням:

1. Дебет 231 та Кредит 710;

2. Дебет 710 та Кредит 231;

3. Дебет 740 та Кредит 231;

4. Дебет 231 та Кредит 740.

19. Собівартість 1 ц приросту живої маси ВРХ визначається діленням:

1. загальної суми витрат на утримання ВРХ на кількість центнерів приросту живої маси;

2. загальної суми витрат на утримання ВРХ (без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живої маси;

3. загальної суми витрат на утримання ВРХ на кількість поголів’я;

4. загальної суми витрат на утримання ВРХ (без вартості побічної продукції та приплоду) на кількість центнерів приросту живої маси відгодівельної групи корів.

20. На собівартість приплоду ягнят відноситься … %, загальної суми на утримання овець основного стада (залежно від породи овець):

1. 1, 2, 3;

2. 5, 10, 20;

3. 10, 12, 15;

4. 10, 11, 12.

21. Маржинальний дохід розраховується за формулою:

1. Продаж мінус змінні витрати;

2. Змінні витрати плюс прибуток;

3. Продаж мінус постійні витрати;

4. Постійні витрати плюс змінні витрати.

22. Термін "стандарт-кост" дослівно означає стандартні вартості, де "стандарт" – це:

1. прямі витрати;

2. калькулювання прямих витрат;

3. кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг;

4. грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції.

23. Точка беззбитковості в натуральних одиницях розраховується за формулою:

1. Постійні витрати розділити на маржинальний дохід на одиницю;

2. Постійні витрати помножити на маржинальний дохід на одиницю;

3. Постійні витрати плюс маржинальний дохід на одиницю;

4. Постійні витрати мінус маржинальний дохід на одиницю;

24. Операційний важіль – це:

1. співвідношення постійних та змінних витрат підприємства;

2. співвідношення постійних і змінних витрат, що забезпечує більший відсоток зростання прибутку, ніж відповідний відсоток зростання обсягу продажу;

3. міра чутливості зміни прибутку до змін в обсягах продажу. Він вимірює, на скільки відсотків змінився прибуток внаслідок зміни обсягу продажу на один відсоток;

4. максимально припустиме зменшення обсягу діяльності підприємства без ризику отримати збиток.

25. Вибір серед кількох варіантів оптимального рішення здійснюють на підставі диференціального аналізу, при цьому, рішення про спеціальне замовлення можна розглянути на наступному прикладі:

1. підприємство розглядає альтернативу: реалізувати урожай помідорів чи направити частину врожаю на переробку з метою виготовлення томатного соку;

2. підприємство розглядає альтернативу: додаткова обробка продукції (або доповнення спектра послуг) може забезпечити нові риси або функції продукції (або гнучкість чи якість послуг) й реалізацію її за більш високою ціною;

3. коли підприємство отримує пропозицію продати товари чи надати послуп за ціною, нижчою за звичайну (або нижчою за собівартість), то прийняття такої пропозиції доцільне лише тоді, коли додатковий дохід перевищує додаткові витрати і відсутня загроза деформації ринку;

4. рішення щодо дефектної продукції: продати її зі знижкою чи усунути дефекти й реалізувати цю продукцію за звичайною ціною.

26. До організації процесу бюджетування існує три основні підходи. Підхід "знизу – вгору, згори – вниз" (комбінований підхід) означає:

1. вище керівництво надає загальні директиви щодо цілей компанії, а керівники нижчої та середньої ланки готують бюджети, спрямовані на досягнення цілей компанії. У процесі складання й узагальнення бюджетів здійснюють обговорення їх та узгодження керівниками різних рівнів;

2. складання бюджетів на підставі фактичних результатів, досягнутих у попередньому періоді;

3. вище керівництво компанії цілком здійснює процес бюджетування з мінімальним залученням менеджерів підрозділів і відділів нижчого рівня. Такий підхід дає можливість повністю врахувати стратегічні цілі компанії, зменшити витрати часу й уник­нути проблем, пов'язаних з узгодженням та узагальненням окремих бюджетів.;

4. спочатку керівники різних підрозділів (відділів, ділянок, служб тощо) складають бюджети щодо діяльності, за яку вони відповідають.

27. Складання бюджетів на підставі фактичних результатів, досягнутих у попередньому періоді називається:

1. бюджетуванням "з нуля";

2. бюджетуванням через прирощення;

3. бюджетуванням "згори — вниз";

4. стратегічним бюджетуванням.

28. Центр відповідальності за витратами - це підрозділ:

    1. менеджер якого відповідає за отримання доходів, але не несе відповідальності за витрати;

    2. керівник якого відповідальний не тільки за витрати, але й за обсяги виробництва і продажу, ціни, а також за фінансові результати свого підрозділу;

    3. керівник якого контролює витрати, але не контролює доходів й інвестицій в активи центру;

    4. в якому може бути встановлений оптимальний взаємозв'язок між витратами та результатами діяльності

29. Трансфертна ціна – це:

1. ціна, за якою продукти або послуги одного центру відповідальності компанії передаються іншому центру відповідальності цієї компанії;

2. ціна, за якою продукти або послуги реалізуються членам цієї компанії;

3. ринкова ціна на продукти або послуги;

4. оптова ціна на продукти або послуги.

30. Управлінська звітність – це:

1. бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період;

2. внутрішня звітність, основна мета якої полягає у наданні оперативної, релевантної інформації у відповідності до вимог управлінського персоналу;

3. планова, нормативно-довідкова та фактична інформація аналітичного обліку;

4. контрольний звіт або звіт про виконання кошторису.