2. Характеристика методів безготівкових розрахунків та особливості їх застосування на підприємстві

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків.

Порядок і форми безготівкових розрахунків, які є основною формою розрахунків на Україні, регламентується Інструкцією "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" від 2.08.96 № 7, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 2.08.96 № 204, з відповідними змінами та доповненнями. Організація безготівкових розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказом) коштів з рахунку покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником.За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій повязаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.

Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обовязкового зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.

Третій принцип - принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.

Четвертий принцип - кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, субєкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.

Пятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам - субєктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.

Восьмий принцип: розрахунки між субєктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник - отримувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, повязане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обовязкових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів (додаток ).

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі, підприємство може виконати розрахунок гарантованим платіжним доручення через підприємства звязку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.

Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату, авторський гонорар, витрати, повязані з відрядженням, тощо. У таких випадках підприємство-платник виписує платіжне доручення, де визначено призначення вказаної суми, на підприємство звязку і передає його в банк. До доручення додаються бланки заповнених грошових переказів на отримувачів і загальний список отримувачів грошей.

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:

- відносно простий і швидкий документооборот;

- прискорення руху коштів;

- можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка предявнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок предявника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.

Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами звязку.

Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.

Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця - звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обовязок банку- виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок предявника чека. Чек як грошовий документ короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою комерційного обороту.

Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передовсім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.

Аккредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.

Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника - так званий гарантований акредитив. Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця.

Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель - це письмове безумовне зобовязання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці. Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного вексельного закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року. Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в Україні була ухвала 18 червня 1991 р. Верховною Радою України Закону "Про цінні папери та фондову біржу". У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про застосування векселів в господарчому обороті України".

Застосування цих двох нормативних актів значно розширило можливості правового регулювання вексельного обігу.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобовязанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобовязань.

Нині в Україні прості векселі набувають певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі для залучення коштів, бо вексель має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель.

Важлива особливість векселя полягає в тому, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують "розрахунковий" вексель. Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми.

Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі - як записи на електронних рахунках.

Позитивним у застосуванні вексельної форми розрахунків для покупця є:

- зменшення потреби в оборотних засобах;

- залучення до оплати третьої особи, що має засоби;

- можливість використання для оплати товарів векселів, отриманих від своїх боржників.

Недоліком застосування векселів при використанні їх у розрахунках за товари - те, що крім договору поставки вимагається оформлення ще одного документа - векселя, для чого покупець повинен в окремих випадках отримувати згоду надійного поручителя, задовольняючи вимоги продавця.

3. Облік розрахунків за поточною дебіторською заборгованістю

У балансі поточна дебіторська заборгованість поділяється на заборгованість покупців та постачальників та іншу поточну дебіторську заборгованість.

Покупці - це фізичні або юридичні особи, які придбають товари (роботи, послуги). Замовники - це учасники договору, на підставі замовлення яких виготовляється конкретна продукція, надаються послуги, виконуються роботи іншим учасником договору.

Існує також такий вид розрахунків як бартерні операції. Товарообмінна (бартерна) операція - це господарська операція субєкта підприємницької діяльності, яка передбачає розрахунок за продану продукцію (роботи, послуги) в іншій, ніж грошовій, формі, включаючи різні види погашення (заліку) взаємозаборгованості між сторонами господарської операції без проведення грошових розрахунків. Тобто розрахунок між субєктами товарообмінної операції передбачає еквівалентний за вартістю обмін одних товарів (робіт, послуг) на інші.

Виділяють такі види поточної дебіторської заборгованості:

дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (забезпечена та не забезпечена векселями);

дебіторська заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків);

інша дебіторська заборгованість.

Оцінка поточної дебіторської заборгованості ґрунтується на первісній вартості, яка залежить від виду дебіторської заборгованості та особливостей її визнання.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги виникає, коли підприємство реалізує продукцію (товари, роботи, послуги) в кредит (з відстрочкою платежу). Така дебіторська заборгованість визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У випадку відстрочення платежу з виникненням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів (їх еквівалентів), що підлягають отриманню за товари, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (відсотками) в період її нарахування.

Дебіторська заборгованість як складова елементу фінансової звітності активу має визнаватися і відобржатися у звітності в сумі, яка визначається з урахуванням оцінки дебіторської заборгованості в поточному обліку (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Оцінка поточної дебіторської заборгованості

Сума доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг визначається угодою між продавцем та покупцем як справедлива вартість компенсації, яку отримали, чи яка підлягає отриманню.

Облік поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги ведеться на субрахунках:

361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" - для обліку розрахунків з покупцями і замовниками, що знаходяться на митній території України;

362 "Розрахунки з іноземними покупцями" - для обліку розрахунків з іноземними покупцями і замовниками з експортних операцій. На ньому ведеться облік сум, аналогічних тим, що обліковуються на субрахунку 361;

363 "Розрахунки з учасниками ПФГ" - для обліку операцій з учасниками промислово-фінансових груп.

За дебетом рахунку 36 "Розрахунки з покупцями і замовниками" відображається продажна вартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг (у тому числі на виконання бартерних контрактів), яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обовязкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів і включені до вартості реалізації, за кредитом - сума платежів, які надійшли на рахунки підприємства в банківських установах, у касу та інші види розрахунків. Сальдо рахунку відображає заборгованість покупців та замовників за одержані продукцію, роботи, послуги.

На субрахунку 362 "Розрахунки з іноземними покупцями" аналітичний облік ведеться в гривнях та валюті, обумовленій договором.

Аналітичний облік розрахунків з покупцями та замовниками ведеться за кожним покупцем та замовником за кожним предявленим до сплати рахунком.

Виникнення дебіторської заборгованості відображається на рахунках бухгалтерського обліку таким чином:

1. Визнання доходу від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг.

Дебет 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками";

Кредит 70 "Доходи від реалізації".

Одночасно на суму ПДВ:

Дебет 70 "Доходи від реалізації";

Кредит 641 "Розрахунки за податками".

2. За принципом відповідності одночасно з доходами від реалізації продукції, робіт, послуг визнається їх собівартість:

Дебет 90 "Собівартість реалізації";

Кредит 26 "Готова продукція";

Кредит 641 "Розрахунки за податками".

3. При погашенні покупцем дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги складається запис:

Дебет 31 "Рахунки в банках";

Кредит 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками".

4. При виставленні претензій покупцю:

Дебет 374 "Розрахунки за претензіями";

Кредит 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками".

5. Віднесена до резерву безнадійна дебіторська заборгованість:

Дебет 38 "Резерв сумнівних боргів";

Кредит 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками".

За різних умов покупець може отримати знижку, умови надання якої вказуються в рахунку-фактурі. Знижки враховуються в обліку в момент їх реалізації.

При цьому складається кореспонденція рахунків:

1. Визнання доходу від реалізації готової продукції:

Дебет 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками";

Кредит 70 "Доходи від реалізації".

Одночасно на суму ПДВ:

Дебет 70 "Доходи від реалізації";

Кредит 641 "Розрахунки за податками".

71 Реалізація знижки за "швидку" оплату:

Дебет 704 "Вирахування з доходу";

Кредит 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками".

Одночасно здійснюється корегування податкових зобовязань з ПДВ методом "сторно":

Дебет 704 "Вирахування з доходу";

Кредит 641 "Розрахунки за податками".

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги також виникає за умови їх реалізації в обмін на подібні чи неподібні активи.

Подібними вважаються активи, однакові за призначенням та справедливою вартістю. Всі інші активи вважаються неподібними.

У випадку здійснення обміну подібними товарами, роботами та послугами дебіторська заборгованість не визнається.

У випадку здійснення обміну неподібними активами дебіторська заборгованість визнається за справедливою вартістю активів.

За умови укладених угод з покупцями їм можуть надаватися знижки.

Знижки - оплата покупцями за придбану продукцію або товари за нижчою, ніж передбачено угодою (рахунком), ціною. Вони можуть надаватися за таких умов:

дострокової (попередньої) оплати;

"швидкої" оплати (у визначені постачальником терміни);

придбання великої партії продукції (товарів).

Умови надання знижки, як правило, вказуються у виставленому постачальником рахунку. Суми наданих знижок за умови їх реалізації не включаються до доходу або корегують (у напрямі зменшення) його суму.

Для обліку знижок використовується рахунок 704 "Вирахування з доходу". За дебетом рахунка відображається сума наданих після дати реалізації знижок покупцям, вартість повернутих товарів та продукції та інші суми, що підлягають вирахуванню з доходу. За кредитом - списання дебетових оборотів на рахунку 79 "Фінансові результати".

Відображення у бухгалтерському обліку розрахунків з покупцями і замовниками наведено у табл. 3.1. Облік розрахунків з покупцями та замовниками.

Табл. 3.1.

Повернення товарів від покупців також зменшує суму дебіторської заборгованості. Повернення продукції або товарів протягом звітного періоду відображається на рахунках бухгалтерського обліку записами:

Дебет 704 "Вирахування з доходу"

Кредит 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" або

Кредит 301 "Каса в національній валюті" та одночасно сторно на суму ПДВ:

Дебет 704 "Вирахування з доходу"

Кредит 641 "Розрахунки за ПДВ".

У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування. Це положення П(С)БО 10 відповідає п. 22 П(С)БО 15 щодо визнання доходу у разі відстрочення платежу.

Згідно з П(С)БО 19, справедлива вартість дебіторської заборгованості - теперішня (дисконтована) сума, яка підлягає отриманню, що визначена за відповідною поточною відсотковою ставкою за вирахуванням резерву сумнівних боргів та витрат на отримання дебіторської заборгованості в разі потреби.

Поточна дебіторська заборгованість покупців і замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем) відображається в статті балансу "Дебіторська заборгованість за товари, роботи. послуги" (рядки 160-162 активу балансу). До підсумку Балансу включається чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості.

Зміни в розмірах поточної дебіторської заборгованості відображаються у Звіті про рух грошових коштів підприємства.