53. Зі встановленням радянської влади в Україні розпочались процеси централізації управління архівною справою та її одержання.

У 1919 р. було створено Головне управління архівною справою. Всі архіви, в тому числі приватні документальні зібрання, оголошувалися загальнонародним надбанням.Централізація архівної системи передбачала конуси традицію документів, логічним завершенням якої була загальнодержавна централізація зберігання і організація використання архівної інформації.

Впродовж 1920-30-их рр. в архівній системі УРСР відбулось зміцнення командно – адміністративних методів управління архівами. Це спричинило опір українських архівістів. Партійно-урядові органи організували кампанії «Чисток» архівних кадрів. Під слідством перебували сотні архівістів, безпідставно звинувачених. Логічним завершенням курсу більшовиків на тотальну політизацію і одержавлення архівів стало підпорядкування архівної системи НКВС - наймогутнішому карально-репресивному органові. Наслідком включення архівів до системи НКВС була строга централізація і секретність. Засекреченими виявились не тільки документи, які складали державну або військову таємницю, але й відомості про роботу самих архівів.З 1920 р. поряд з державною архівною системою в Україні формувалася система партійних архівів як складова частина архівного фонду Компартії.

З початком гітлерівської агресії діяльність архівних установ України підпорядковувалась вимогам воєнного часу.

З визволенням України восени 1944 р. почалась робота з відновленням радянської архівної системи і відбудова архівного господарства. Основними напрямами діяльності в цей період були:

- реевакуація архівних фондів;

-відновлення діяльності центральних державних архівів;

-реорганізація їх мережі.

З середини 1950-х рр. архівні установи УРСР залучались до міжнародного співробітництва, брали участь у міжнародних конгресах архівістів, конференціях. У 1960-1970 рр. значна увага приділялася поліпшенню умов зберігання документів, будівництву нових архівосховищ, формування документальної бази державних архівів. Процеси лібералізації архівів в умовах партійно-бюрократичної системи проходили надто повільно. Широкі кола громадськості домагались розширення доступу до архівів. Прагнення до змін в архівній системі, її демократизації, яке стало наростати з середини 1980-х років, пов’язане з «горбачовською перебудовою». В березні 1991 року було вперше засновано Спілку архівістів України.

Архівне будівництво в радянській Україні перебувало в кризовому стані. Назрівала об’єктивна необхідність вироблення нової стратегії і тактики архівного будівництва на нових демократичних засадах.

54. Відновлення державної незалежності поклало початок новому етапу архівної справи України, відродженню її традиції, демократизації архівної системи. З падінням тоталітаризму гостро постала проблема правового регулювання нових відносин в архівній сфері, створення нормативно-правової бази, яка б відповідала сучасним реаліям, вирішенню питань правонаступницька щодо ДАФ колишнього СРСР. Основою формування самостійного НАФ стала вітчизняна частина ДАФ СРСР. Згідно з постановою Президії ВР України від 09.09 1991 р. на державне зберігання передавались деякі категорії документів колишнього КДБ УРСР, зокрема архівно-слідчі справи колишніх репресованих жертв нацистських переслідувань, вивезених на примусові роботи до Німеччини.

23.12.1993 – ВР України прийняла закон «Про НАФ». Закон визнав НАФ складовою частиною вітчизняної і світової історико-культурної спадщини, поставив його під охорону держави і зафіксував державні гарантії його зберігання, примноження і використання.

Протягом 1996-2000 рр. було розроблено або перескладено положення практично про всі державні архівні установи, порядок передавання до державних архівів України Кінодокументів, типові положення про експертні комісії, порядок проведення державного обліку документів НАФ. Поряд з напрацюванням нових нормативно-правових актів здійснювався систематичний перегляд раніше затверджених актів з метою підтримання їх відповідності чинному законодавстві, досягненням теорії і практики архівної справи.

Одним з важливих обов’язків державних архівів у 1991-2001 рр. було поповнення НАФ документами, що відображають стан розбудови державності України.

В ІІ пол. 1990-их рр. продовжувалось удосконалення підготовки кадрів. Поряд з Київським національним університетом імені Т. Шевченка, підготовку архівістів започаткували Харківський національний університет культури і мистецтв, Східноєвропейський університет імені В.Даля. Статус самостійної держави змінив характер міжнародних зв’язків України в архівній справі. Україна підписала угоди про співпрацю з багатьма державами – колишніми республіками СРСР – Болгарією, Польщею, Румунією, Швецією. Українські архівісти залучались до розробки і впровадження архівних програм Ради Європи. Регулярною стала їх участь у міжнародних науково-практичних конференціях, присвячених актуальним питанням архівної справи.З 1999 р. було запроваджено День працівників архівних установ – 24.12 започатковано галузеву наукову премію імені Василя Веретенникова (2010 р.)

55. Важливим етапом у розвитку архівної справи на західноукраїнських землях 18 ст. було заснування історичного архіву у Львові. Перші відомості про формування архіву за часів панування на цих землях австро-угорської монархії маємо з кінця 18 ст., коли за розпорядженням крайового трибуналу в 1783 р. австрійська адміністрація почала надсилати до Львова майже з усіх міст Галичини актові книги ліквідованих гродських і земських судів. Для розміщення цих книг крайова адміністрація виділила приміщення колишньої бібліотеки Бернардинського монастиря. З 1784 р. акти почали надходити до Львова. Того ж року для охорони актових книг було призначено відповідальну особу. У 1828 р. в історичному архіві Львова зберігалося 15323 томи книг.

56.