Облікова політика підприємства

Бутинець. Бухгалтерський фінансовий облік

Інструментом організації бухгалтерського обліку є Облікова політика облікова політика. Поява терміну облікова політика підприємства у національній системі бухгалтерського обліку, як і в обліку інших пострадянських країн, та його офіційне закріплення зумовлені процесами реформування бухгалтерського обліку відповідно до ринкових умов шляхом гармонізації його з міжнародними стандартами. Офіційно в Україні цей термін почали вживати у 1999 р. із введенням в дію Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якого облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Поняття облікової політики не обмежується лише складанням та поданням фінансової звітності. Звітність може бути достовірною лише за умови правильної організації та ведення бухгалтерського обліку. Таким чином, більш повним є наступне визначення: облікова політика - це сукупність дій з формування комплексу методичних прийомів, способів і процедур організації і ведення бухгалтерського обліку, який відповідає особливостям діяльності підприємства, інтересам його власника. Формування та реалізація облікової політики можливі на трьох взаємопов'язаних рівнях, відповідно до яких розрізняють міждержавну (регіональну), державну облікову політику й облікову політику підприємства. Таке розмежування облікової політики має принципове значення та базується на розмежуванні понять теорії і практики обліку. На міждержавному (регіональному) рівні облікова політика може формуватися в межах геополітичних або економічних об'єднань. Під регіоном розуміється група країн, які є окремим економіко-географічним або близьким за національним складом і культурою, або однотипним за суспільно-політичним устроєм районом світу. Державна політика учасників таких об'єднань буде формуватися відповідно до міждержавної (регіональної). Ступінь свободи конкретного підприємства у формуванні облікової політики законодавчо обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку у вигляді переліку методик і облік тих процедур, серед яких передбачаються допустимі альтернативні ва анти. Підприємство має можливість вибору конкретних способів оцінювання, калькулювання, складу бухгалтерських рахунків тощо. Облікова політика окремих підприємств цілком залежить від державної політики: якщо в державі централізоване регулювання обліку, то облікова політика підприємств відсутня (як у колишньому СРСР). Державна політика в сфері обліку - явище складне та багатогранне. Це, в першу чергу, зумовлено винятковим значенням і роллю держави в загальній політичній системі суспільства. Держава як власник засобів виробництва визначає основні напрями розвитку суспільства, має спеціальний апарат управління та примусу, здійснює правотворчу функцію, характеризується єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій, є єдиною повновладною організацією у межах всієї країни. Облікова політика має свої суб'єкти, об'єкти й елементи. На рівні держави суб'єктами облікової політики є: Міністерство фінансів України; Методологічна рада при Міністерстві фінансів України; Кабінет Міністрів України; Верховна рада України; Національний Банк України; Державна податкова адміністрація та інші органи влади. Суб'єктом облікової політики на рівні підприємства, у першу чергу, є власник. Суб'єкти облікової політики підприємства та їх взаємодія відображені на рис.  Суб'єкт ведення бухгалтерського обліку (бухгалтер, аудитор, бухгалтерська служба) розробляє пропозиції з формування облікової політики та надає їх власнику (або керівнику, уповноваженому на це власником). При цьому повинні бути передбачені певні складові облікової політики (рис.). Складовими облікової політики на найнижчому рівні є об'єкти та елементи. Під об'єктом облікової політики розуміють будь-яку норму або позицію підприємства з організації та ведення бухгалтерського обліку щодо якої існують альтернативні варіанти. Елемент облікової політики - це можливі методичні прийоми, способи та процедури, що обираються з числа загальноприйнятих з урахуванням особливостей діяльності підприємства. Наприклад, об'єктом облікової політики є основні засоби, а елементами облікової політики, які йому відповідають, - метод нарахування амортизації, строк корисної експлуатації, ліквідаційна вартість основних засобів; об'єкт -форма обліку, а елементи - форма і набір регістрів для ведення обліку. Процес формування облікової політики включає вибір методичних прийомів, процедур і способів організації та ведення бухгалтерського обліку із сукупності затверджених нормативними документами відповідно до особливостей господарської діяльності конкретного підприємства (рис.). Оскільки відповідальність за організацію бухгалтерського обліку законодавством покладається на власника підприємств, до його повноважень входить також відповідальність за формування облікової політики. Однак, на практиці власник підприємства може бути не обізнаним з питань бухгалтерського обліку або взагалі перекласти свої повноваження на особу, яка керує підприємством за контрактом. Тому формування облікової політики може здійснюватися: 1) головним бухгалтером і керівником підприємства; 2) головним бухгалтером із залученням відповідних спеціалістів; 3) внутрішнім аудитором або аудиторською службою; 4) створенням та наданням повноважень спеціальній комісії; 5) спеціалізованою фірмою (бухгалтерська, аудиторська, консалтингова фірми тощо). Облікова політика підприємства - насамперед, політика власника, тому саме він вирішує, які з перерахованих суб'єктів будуть формувати облікову політику. Якщо власників декілька (ТзОВ, AT тощо), облікова політика підприємства затверджується рішенням зборів засновників (учасників). Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді системи внутрішніх організаційно-розпорядчих документів. Основним є Положення про облікову політику підприємства. Після затвердження цей розпорядчий документ набуває статусу юридичного. Положення про облікову політику - це внутрішній документ, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві, є обов'язковим для виконання всіма службами та працівниками підприємства. Будова Положення про облікову політику може мати наступний вигляд. Преамбула. Основні відомості про підприємство (назва підприємства, форма власності, організаційно-правова форма, чисельність працюючих тощо). Розділ 1. Організація роботи бухгалтерської служби. Порядок організації роботи облікового підрозділу (форма організації бухгалтерського обліку, права та обов'язки головного бухгалтера, взаємодія з іншими підрозділами тощо). Розділ 2. Методика бухгалтерського обліку. Наводяться за окремими об'єктами бухгалтерського обліку методичні прийоми і способи їх визнання, оцінки, відображення у звітності. Розділ 3. Технічні аспекти бухгалтерського обліку. Затверджується форма ведення бухгалтерського обліку, робочий план рахунків, порядок організації документообороту, проведення інвентаризації тощо. За необхідності до Положення вносяться відповідні додатки, наприклад, графік документообороту, перелік первинних документів, форми яких затверджуються керівником підприємства, перелік посадових осіб, які використовують бланки суворої звітності, робочий план рахунків тощо. Підготовка Положення про облікову політику підприємства на практиці є досить трудомістким процесом і вимагає від його учасників відповідних здібностей, комплексних знань з усіх процесів, які відбувалися на підприємстві та за його межами в минулому, здійснюються сьогодні та будуть реалізуватися у майбутньому. Способи ведення бухгалтерського обліку, обрані підприємством при формуванні облікової політики, застосовуються з 1-го січня нового року всіма структурними підрозділами, включаючи виділені на окремий баланс, незалежно від місця їх розташування. Розкриття інформації про облікову політику та її зміни у фінансовій звітності є передумовою порівнянності фінансових звітів одного підприємства за різні періоди, а також фінансових звітів різних підприємств. Тобто користувачі отримують можливість оцінити, наскільки порівнювальними є дані окремих статей фінансової звітності того чи іншого звітного періоду певного підприємства. Облікова політика розробляється на багато років і може змінюватися лише у випадках: зміни статутних вимог; зміни вимог органу, що затверджує Положення (стандарти) бухгалтерського обліку; забезпечення внесеними змінами більш достовірного відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства. Не вважається зміною облікової політики встановлення її політики для: а) подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій; б) подій або операцій, які раніше не відбувалися. У випадку зміни облікової політики у пояснювальній записці до річної фінансової звітності слід розкривати причини та сутність зміни, суму коригування нерозподіленого прибутку за результатами внесених змін. Положення про облікову політику є одним з перших документів, які використовуються податковою інспекцією, аудиторськими фірмами та іншими відповідними службами при перевірці діяльності підприємства. Детальніше організацію бухгалтерського обліку розглянуто в курсі "Організація бухгалтерського обліку".