Тема 14. Розвиток архівної справи в незалежній Україні

1. Відновлення державної незалежності України та демократизація архівної системи. Правове регулювання відносин в архівній сфері.

2. Питання правонаступництва стосовно Державного архівного фонду.

3. Заснування Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства.

4. Міжнародні зв’язки України в архівній сфері.

Відновлення державної незалежності Украї­ни започаткувало новий етап розвитку архівної справи, відродження її національних традицій, демократизацію архів­ної системи. З падінням тоталітарного режиму, виходом України з Союзу РСР гостро постала проблема правового врегулювання нових відносин в архівній сфері, створення нормативно-правової бази, що відповідала б сучасним реаліям, вирішенню питань правонаступництва стосовно Державного архівного фонду колиш­нього СРСР. Основою формування самостійного Національного архівного фонду України стала українська частина єдиного Державного архівного фонду СРСР. 27 серпня 1991 року Президія Верхов­ної Ради України ухвалила рішення передати архіви Компартії на дер­жавне зберігання. На базі Архіву ЦК КПУ було утворено Цент­ральний державний архів громадських об'єднань. Партійні архіви структурно влилися до складу обласних державних архівів. Так було ліквідовано паралельне існування двох архівних фондів. Згідно з постановою Президії Верховної Ради України від 9 вересня 1991 року на державне зберігання передавалися деякі категорії документів колишнього КДБ УРСР, зокрема архівно-слідчі справи колишніх репресованих і так звані фільтраційні справи громадян – жертв нацистських переслідувань, вивезених на примусові роботи до Німеччини та її сателітів. Відбувся процес інтеграції вітчизняних документальних надбань до Національного архівного фонду, що набув законодавчого закріплення 24 грудня 1993 року з прийняттям Верховною Радою України Закону “Про Національний архівний фонд і архівні установи”. Закон визнав Національний архівний фонд складовою української і світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, поставив його під охорону держави і зафіксував державні гарантії його зберігання, примноження та використання.

Після прийняття базового архівного закону, механізм реалі­зації якого передбачав створення понад 30 нормативно-правових актів різного рівня, активізувалася нормотворча діяльність у сфе­рі архівної справи. Перший пакет таких актів було затверджено Урядом у жовтні 1995 року постановою “Питання діяльності архів­них установ України”. Кількома урядовими постановами було засновано галузеві державні архіви в системах геодезії і карто­графії, гідрометеорології, геології, силових відомств. 1996 року Кабінет Міністрів України затвердив типові положення про державний архів області, міст Києва і Севастополя, а 1998 року – “Типове поло­ження про архівний відділ районної державної адміністрації”.

Протягом 1996-2000 років було розроблено або внесено зміни до положень практично про всі державні архівні установи, про порядок передавання до державних архівів України кінофотофонодокументів, типові положення про експертні комісії, поря­док ведення державного обліку документів Національного архівного фонду, методику і кри­терії виявлення унікальних документальних пам'яток, перелік документів із зазначенням термінів їх зберігання, інструкцію про порядок призупинення діяльності архівних установ, порядок надання платних послуг державними архівними установами і ще ряд документів з різних напрямів діяльності. Для архівістів України новою формою унормування питань архівної справи стала участь у підготовці державних і галузевих стан­дартів. Першим результатом їх досліджень у галузі архівної термінології стала колективна праця – термінологічний словник “Архівістика” (1998).

Поряд із напрацюванням нових нормативно-правових актів здійснювався систематичний перегляд раніше затверджених для визначення їх відповідності чинному законо­давству, досягненням теорії і практики архівної справи. Так, 1996 року Головне архівне управління України розпочало роботу над внесенням змін і доповнень до архівного закону. У вересні 2000 року Уряд подав до Верховної Ради України проект нової редакції закону, згідно з яким посилено регулюючу роль держави в організації архівної справи, внесено уточнення до системи архівних установ, режиму регулювання стосовно доку­ментів Національного архівного фонду залежно від форми власності на них, удосконалено норми для процедури експертизи цінності документів, захисту Національного архівного фонду і забезпечення збереженості його документів, зафіксовано статус цих документів як культурних цінностей, додатково вне­сено положення про соціальний захист архівних працівників та інші зміни, спря­мовані на повнішу реалізацію закону. 13 грудня 2001 року проект но­вої редакції парламент схвалив у цілому.

Одним із найважливіших обов'язків державних архівних ус­танов у 1991-2001 роках було поповнення Національного архівного фонду документами, що відображають стан розбудови державності України. Архівні установи країни провели значну роботу з організації своє­часного добору до Національного архівного фонду і приймання на державне зберігання різноманітних документів. За 10 років державної незалежності до складу Національного архівного фонду надійшло майже 19 млн. одиниць зберігання різних видів до­кументів, у тому числі 10,5 млн від архівного фонду КПРС, майже 3 млн від колишнього КДБ та близько 6 млн. від підпри­ємств, установ і організацій – традиційних джерел комплекту­вання державних архівів. Загалом на початок 2001 року Національний архівний фонд становив майже 60 млн справ.

Важливою складовою діяльності державної архівної служби протягом 1991-2001 років була організаційна робота, спрямована на зміцнення матеріально-технічної бази державних архівів. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 15 ве­ресня 1999 року “Програма збереження бібліотечних та архівних фондів на 2000-2005 роки” дала певні можливості для отримання додаткових коштів і технічних засобів. Однак деградація матеріально-технічної бази залишалася однією з найсуттєвіших негативних тенденцій в архівній сфері.

Необхідність наукового забезпечення розвитку галузі зумо­вила створення галузевої наукової установи. 1994 року почав діяти Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, основними завданнями якого стало розроблення кардинальних проблем українського архіво­знавства, документознавства та методики архівної справи.

Для оптимізації формування Національного архівного фонду та зберігання документів розпочата інформатизація архівної справи в Україні. Формальною точкою відліку на цьому шляху було рішення колегії Головного архівного управління України про створення авто­матизованої інформаційної системи на базі Центрального фон­дового каталогу (1989). Важливе значення для обґрунтування теоретико-методологічних засад інформатизації мала Державна програма “Національна архівна інформаційна система”, положення якої логічного розвитку набули в концепції “Археогра­фічного реєстру національної архівної спадщини України” (1996) та „Основних положеннях концепції комп'ютеризації архівної справи в Україні” (1998).

У другій половині 1990-х років тривало удоскона­лення підготовки кадрів. З цією метою було розроблено прогно­стичну концепцію архівознавчої освіти, в якій представлено кон­структивні погляди на зміст, форми і методи організації підго­товки спеціалістів архівної справи. Поряд із Київським націо­нальним університетом імені Тараса Шевченка підготовку архівістів започаткували Харківський національний університет ім. В. Каразіна, Київський національний університет культури і мистецтв, Східноєвропейський університет ім. В. Даля. Си­стематично працюють курси підвищення кваліфікації для різних категорій архівних працівників.

Статус самостійної держави змінив характер міжнародних зв'язків України в архівній сфері. Підписано угоди про співпрацю з багатьма державами – колишніми республіками СРСР, Болгарією, Польщею, Румунією, Швецією. Представника Головного архівного управління України обрано членом Виконавчого комітету Міжнародної ради архівів, українських архівістів включено до складу Європейської комісії та професійних комітетів Міжнародної ради архівів. Архівісти України залучалися до участі в розробленні і впровадженні архівних програм Ради Європи, роботи регіональних архівно-бібліотечних структур, регулярною стала участь українських архівістів у міжнародних науково-практичних конференціях, присвячених актуальним питанням архівної справи та стану джерельної бази історичних досліджень, реституції архівних фондів. Кілька з них прохо­дили в Україні, зокрема Міжнародний симпозіум з правових питань реституції (1995), конференція з проблем збереження архівних і бібліотечних фондів (1999).

1999 року в Україні було запроваджено День працівників ар­хівних установ – 24 грудня – та започатковано галузеву наукову пре­мію імені Василя Веретенникова (2000).

Отже, архівна справа в Україні має давню історію, національні традиції, тісно пов'язані із світовими тенденціями розвитку архівістики. За багатовікову історію нагромаджено значний досвід збирання, зберігання документів та використання архівної ін­формації, удосконалення технологій і методик. Творче викори­стання цього досвіду є важливим чинником зростання ролі архівів у духовному і державному житті, підвищення соціального статусу архівістів.