logo
Лекційні матеріали

Тема 21. Використання архівної інформації

1. Потреби в архівній інформації та групи її споживачів.

2. Основні напрями і форми використання архівної інформації.

3. Архівна евристика. Архівний маркетинг.

До основних напрямів діяльності держав­них архівів належить створення умов для всебічного викорис­тання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду. Прийняття Верховною Радою Законів України “Про інформацію”, “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, “Про державну таємницю”, “Про охорону авторських і суміжних прав”, “Про Національну програму інфор­матизації”, Конституції України створило підґрунтя для нових інформаційних відносин, у тому числі в га­лузі архівної справи. Було ліквідовано обмеження, встановлені з політичних та ідеологічних міркувань, створено можливості вільного доступу громадян до ретроспективної інформації, яку зберігають державні архіви.

Першим проявом демократизації архівної справи в Україні, наближення її до світових стандартів доступу та використання інформаційних ресурсів стало масове розсекречування архівних документів. Протягом 1989-1995 років було розсекречено понад 10 тис. фондів (близько 1 млн. справ) усіх центральних та облас­них державних архівів. Серед них документи державних і пар­тійних органів влади, фонди періоду української революції 1917-1921 років, нацистської окупації 1941-1944 років, урядування інших держав (Австро-Угорщини, Чехо-Словаччини, Польщі, Росії, Румунії) на українській території. Для дослідників відкрилися фонди об'єднань та партій української еміграції, карально-репресивних органів царської Росії, СРСР. Уперше доступними стали архівні документи про найдраматичніші періоди історії України: колективізації, голодоморів 1932-1933, 1947 років, депортацій, масових репресій 1930-1940 років, особові фонди видатних діячів України – жертв тоталітарного режиму.

Крім того, збільшилась кількість звернень громадян до архівів. У зв’язку з реабілітацією незаконно засуджених громадян, вдосконалення со­ціального захисту учасників Другої світової війни та бойових дій, компенсацій примусово вивезеним на роботи до Німеччини, депортованим народам та окремим громадянам протягом 1991-2001 років було надано понад 2,5 млн. довідок. Кількість дослідників, які працюють у читальних залах архівів, протягом 1990-х років перевищила 136 тис. осіб.

На початку XXI ст. змінилася проблематика використання Національного архівного фонду, що виявилось у дослідженні раніше заборонених або “не перспективних”, “не актуальних” тем. Зріс інтерес до документів і фондів банків, при­ватних підприємств, страхових компаній, нотаріатів, приватних повірених, що діяли до 1917-1920 років. Поряд із розширенням тематики звернень значних змін заз­нала “географія” запитів. Так, залучення архівної інформації ви­магали міждержавні угоди з Молдовою, Росією, Румунією, особ­ливо з питань делімітації – визначення положення та напряму державного кордону.

Підвищення інтересу до архівної інформації ініціювали й самі архіви, оприлюднюючи раніше закриті відомості на докумен­тальних виставках, радіо і телебаченні, газетних шпальтах, у ме­режі Інтернет. Активніше включення до процесу поширення ретроспективної документної інформації стимулював XIV Міжнародний конгрес архівів у Севільї (2000), який констатував необхідність надання рівних прав і можли­востей у користуванні документальною спадщиною всім громадянам.

Усе це вимагало від архівістів пильної уваги до потреб використання архівної інформації як працівниками архівів, так і науковцями, зацікавленими особами та пересічними громадянами, а також пошуків ініціативних форм використання документної інформації, наполегливості у доведенні до споживачів відомостей про потрібні їм архівні документи.

У процесі забезпечення суспільства ретроспективною документною інформацією виокремлюють три етапи. Сутність першого – організації користування документами – по­лягає в тому, що архівісти, використовуючи різні форми роботи, надають користувачам певні архівні документи. На другому етапі здійснюється користування документами – їх перегляд, читання, прослуховування. Під час першого і особливо другого етапів користування відбувається творчий процес одержання з архівних документів потрібної користувачеві інформації. В такому випадку використання Національного архівного фонду переходить у третій етап – власне використання архівної інформації, коли споживач у потрібній йому формі реалізує одержану з архівних документів інформацію.

Для правильної організації цього процесу працівники архівів повинні постійно вивчати потреби в архівній інформації та орієн­туватися в її джерелах, що поділяються на три групи:

- документи про характер потреб в архівній інформації: матеріали архівного обліку та статистики, різні запити;

- нормативні документи: закони України, укази Президента, постанови Верховної Ради, акти Уряду, міждержавні угоди, інші офіційні матеріали, для підготовки яких необхідне залучення архівної інформації;

- історичні та джерелознавчі праці, матеріали наукових дискусій і “круглих столів”, що визначають невивчені проблеми і висвітлюють малодосліджені періоди історії, а також поточні та перспективні плани наукової роботи науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів тощо.

Потреби в ретроспективній інформації архівознавство поді­ляє на очевидні та приховані. Очевидні потреби – це чітко усві­домлені, достатньо повно сформульовані, спрямовані на опрацювання конкретної архівної інформації. Приховані потреби виявляються поступово або раптово, під час ознайомлення з певною інформацією. Перетворення прихованих потреб на очевидні відбувається в процесі виявлення загальних відомостей про склад і зміст архівних фондів, зокрема вивчення архівних довідників, аналізу інформації web-сайтів архівних установ, документальних експозицій, радіо- і телепередач, екскурсій до архівів. Поряд із найпоширенішою класифікацією потреб за пред­метно-тематичною ознакою в архівознавстві розрізняють потреби за такими додатковими ознаками:

- хронологічною (історичною), що характеризує потребу в інформації певного історичного періоду, яка міститься в до­кументах відповідної історичної епохи;

- географічною, що відображає потребу в інформації про певний регіон та в документах конкретних адміністративно-територіальних одиниць;

- ієрархічною, пов'язаною з потребою в інформації різних рівнів місцевих, регіональних та центральних органів, структур, угруповань;

- галузевою, що окреслює потребу в інформації, яка належить до певних галузей державної, господарської, культурної, громадської діяльності;

- адресною, що визначає потребу в інформації, яка характеризує діяльність певного фондоутворювача (чи кількох фондоутворювачів, якщо йдеться про об'єднаний або родинно-фамільний фонд);

- матеріальною, що розкриває потребу в інформації, яка міс­титься в документах залежно від способу закріплення в них інформації.

Групування потреб в архівній інформації за цими ознаками допомагає архівістам виявити відомості про те, які саме державні архіви, фонди, колекції, окремі документи користуються най­більшим попитом у споживачів, спрогнозувати використання документної інформації. Це, в свою чергу, допомагає архівістам не тільки враховувати наявні запити, а й керувати процесом регулювання потреб в архівній інформації, вдосконалити користування документами Національного архівного фонду та довідковий апарат до них.

У практиці науково-інформаційної діяль­ності державних архівів виокремлюють кілька напрямів використан­ня архівної інформації.

У сфері управління ретроспективна документна інформація використовується для підготовки управлінських рішень, коли потрібні відомості про стан об'єктів управління та їх роботи в минулому. Архівну інформацію використовують для розв'язання проблем політичного та економічного життя держави або її регіону: прогнозування тенденцій розвитку; аналізу динаміки розвитку галузей господарства, регіонів, міст; реорганізації органів влади та управління, їх структури і функцій. Одержану в архівах інформацію споживачі, як правило, використовують у найхарактернішій для сфери управління формі: при складанні планів, доповідей, довідок, різних розрахунків.

У сфері економіки використання архівної інформації має переважно прикладне значення: її застосовують під час реконструкції діючих і проектування нових промислових об'єктів, вивчення водних енергетичних ресурсів, покладів корисних копалин, прокладання шляхів сполучення, у будівництві, архітектурі та в багатьох інших сферах. На підставі виявленої в архівах інформації користувачі створюють нові документи – проекти, статистичні таблиці, збірники, довідники, доповідні записки, різну науково-технічну документацію насамперед на стадії проектно-конструкторських робіт (креслення з пояснювальними запис­ками і специфікаціями, заяви на винаходи, описання тощо).

У політичному житті ретроспективна інформація характе­ризує взаємини між різними державами, націями, класами, соці­альними верствами, громадськими та політичними об'єднаннями, партіями. Такі відомості активно використовуються в міжна­родних відносинах та внутрішній політиці держави. У цьому ви­падку інформація стає підґрунтям для книг, брошур, статей, документальних збірників, плакатів, радіо- і телепередач, документальних фільмів, документів диплома­тичного та зовнішньоторговельного характеру (меморандуми, ноти, пам'ятні записки, заяви).

У науковій діяльності ретроспективна документна інформа­ція використовується для забезпечення джерельної бази розвит­ку гуманітарних, природознавчих, технічних та інших наук. Споживачі продукують збірники документів, наукові моногра­фії, дисертації, науково-популярні брошури, статті у наукових і популярних періодичних виданнях.

У культурно-духовному житті за допомогою ретроспективної інфор­мації забезпечується популяризація знань у різних галузях освіти, культури і мистецтва, особливо у зв'язку з вивченням історичних подій, біографій громадських, державних та інших діячів, історії установ освіти, науки і культури тощо. Ін­формація відтворюється споживачами у формі книг, статей, експозицій музеїв, документальних фільмів, теле- і радіопередач, творів літератури і мистецтва, проектів реставрації у галузі архітектури і прикладного мистецтва тощо.

У соціально-правовому напрямі інформація безпосередньо служить конкретній людині, захищає права та інтереси громадян: її використовують для підтвердження юридичних, майнових та спадкових прав, для встановлення пільг, нарахування пенсій, підтвердження факту переслідування тоталітарним режимом, інших важливих фактів державної та громадської діяльності. Споживач отримує від архівної установи архівну довідку встановленого зразка, на підставі якої він звертається з різними листами, заявами, скаргами, запитами до дер­жавних установ, судових і правоохоронних органів.

Найпоширенішими формами використання документної інформації архівів є ініціативне інформування; виконання соці­ально-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян; експозиційна робота архіву; використання через засоби масової інформації; користування документами в читальному залі; пу­блікування документів.

Ефективним засобом розкриття інформаційного потенціалу Національного архівного фонду є ініціативне інформування, за допомогою якого формуються суспільно-державні потреби в архівній інформації, стимулюється постійне звернення до архівів. Особливість ініціативного інформування полягає у випереджальному задоволенні попиту великих суспільних груп, владних структур, установ, організа­цій, окремих громадян. Для цього в архіві готують спеціальні інформаційні документи: інформаційні листи, довідки-орієнтувальники, тематичні інформаційні переліки, списки-довідники.

Інформаційний лист і довідка-орієнтувальник є офіційним зверненням архіву до будь-якого адресата (органу влади, нау­кової або проектної інституції, банку, страхової компанії) з ко­ротким повідомленням про архівні документи, що можуть ви­кликати його інтерес.

Тематичний перелік містить конкретні переліки заголовків справ, окремих документів з певної теми із зазначенням дат і пошукових даних. Він складається переважно на прохання за­цікавлених споживачів, які вже отримали інформаційний лист архіву. Усталена форма тематичного переліку передбачає назву, короткий вступ з визначенням актуальності теми, список фондів, на підставі відомостей яких складено перелік, та фондів, які містять додаткову інформацію, а також характеристику доку­ментів. При цьому вказуються їх дати, вид, автор, кореспондент, зміст (докладніше, ніж в опису), пошукові дані.

Специфічною формою ініціативного формування є список-довідник, який містить відомості лише про корисні копалини (історію віднайдення та експлуатації) і надсилається геологічним організаціям для допомоги у вирішенні практичних питань розроблення покладів.

Формами ініціативного інформування вважають також ре­клами, буклети, плакати, документальні фільми, фотоальбоми, що мають рекламно-довідкове значен­ня і наближають інформацію Національного архівного фонду до потенційного користувача.

Однією з найважливіших суспільних функцій архіву є вико­нання соціально-правових, генеалогічних і тематичних запитів громадян через надання архівних копій та довідок про трудовий стаж, заробітну плату, освіту, перебування в армії, участь у бо­йових діях, нагородження, переслідування тоталітарним ре­жимом, громадянський стан, майнові права, державну і громад­ську діяльність. Для одержання такої інформації здійснюється широкий архівний пошук за багатьма фондами державних, адміністративних, освітніх та інших установ. Виконують соціаль­но-правові запити в архівах, як правило, спеціальні довідкові підрозділи (довідковий стіл, група довідок), що приймають заяви від громадян, реєструють їх, надають необхідні кон­сультації відвідувачам і видають архівні довідки. Для ефективного функціонування довідкового підрозділу необхідне забезпечення його загальною та спеціальною довідковою літературою, спеці­альними картотеками (перейменувань установ і організацій, нагород, з особового складу). Основна робота працівників довід­кового підрозділу полягає у точному визначенні архівних фондів з потрібними відомостями, опрацюванні описів, довідкових карто­тек і поаркушного перегляду справ. Результати пошуку подають у вигляді архівної довідки – інформаційного документа, який має юридичну силу і містить повідомлення про наявність у фондах архіву відомостей, що відповідають змісту запиту, із посиланням на пошукові дані документів; архівної копії – письмового від­творення всього тексту документа, офіційно завіреного архівом; архівного витягу – дослівного відтворення частини тексту документа, що торкається певного питання, факту, особи, й офі­ційно завіреного архівом. Цей вид роботи архівних установ має надзвичайно важливе значення, оскільки безпосеред­ньо пов'язаний з виплатою пенсій, компенсацій, наданням пільг та іншими формами соціального захисту громадян.

До форм використання архівної інформації належить і виконання генеалогічних запитів, на виконання яких архівні установи колишнього СРСР отримали дозвіл лише 1989 року. Генеалогічний запит передбачає пошук архівної інформації, яка встановлює родинні зв'язки у ланцюгу поколінь, необхідні для складання родовідного дерева. Форми відповіді практично ті самі, що й на запит соціально-правового характеру. Як прави­ло, до довідки додаються ксерокопії метричних та інших доку­ментів, що цікавлять заявника. Потреба користувача знайти предків на глибину 3-7 поколінь чи побудувати генеалогічне дерево є надзвичайно складною науковою роботою, якою архіви практично не займаються1. Для наведення такої довідки необхідні точні біографічні дані, назви установ та організацій. Чіткість відомостей забезпечує правильний пошук необхідної інформації і значно скорочує терміни виконання запи­ту. Значна частина негативних відповідей спричинена непоправ­ними втратами Національного архівного фонду в період світових воєн XX ст., а також невирішеністю проблеми комплектування документами, що містять інформацію особового характеру. Ситуацію ускладнює неповно­та архівних фондів, прийнятих на державне зберігання, у частині інформації з особового складу установ, організацій і підпри­ємств, розпорошеність архівних документів про громадянський стан між державними архівами і архівами відділів РАГС (реєстрації актів громадянського стану), які зберігають їх протягом 75 років.

Тематичні запити надходять здебільшого від державних органів, наукових установ, редакцій газет і журналів, музеїв. Вони потребують виявлення архівної інформації з певної теми, для чого, як правило, переглядаються систематичний, предметно-тематичний, іменний, хронологічний каталоги архіву. Для складання довідки результати виявлення архівних документів фік­сують на картках, які потім систематизують за хронологією. Відповіді на тематичний запит викладають у формі архівної довідки, архівного витягу, архівної копії, а також інформаційного листа, тематичного переліку.

Активною формою популяризації архівних документів є експо­зиційна робота архіву, організація документальних виставок, які надають можливість значній кількості відвідувачів наочно зна­йомитися з унікальними документами Національного архівного фонду України. Для ек­спонування відбирають найцінніші та найцікавіші документи (писані, друковані, ілюстративні, фотографії, карти), які потім подають у зручній для сприймання пересічним глядачам формі.

Тематику виставок, як правило, пов'язують з громадсько-політичним життям країни, присвячують історичним датам, ювілеям видатних державних, громадських діячів, іншим подіям, які цікавлять громадськість. Залежно від терміну проведення, виставки поділяються на по­стійно діючі (наприклад, з історії державотворення, архівної установи), експонати на яких періодично замінюються, і тимча­сові, що діють від кількох днів до кількох місяців. Відповідно до місця розташування виставки бувають стаціонарними і пересув­ними. Стаціонарні розмішують у спеціальних приміщеннях, об­ладнаних стендами, вітринами, іншим устаткуванням. Пересувні розміщуються на пересувних стендах, щитах і експонують у зручних для цього місцях (палаци культури, кінотеатри, фойє установ, парки тощо). Успіх виставки залежить, як правило, від використання всіх можливих експонатів, а не лише архівних документів, вдалого художнього оформлення, використання специфічних засобів (монтаж, колаж, освітлення).

Важливого значення набуває тиражування виставок (виготовлення фотокомплектів, наборів ксерокопій), експонування їх за кордоном в українських дипломатичних і культурницьких устано­вах. Це вимагає дбайливого ставлення до відбирання документів, особливо до якості їх відтворення, видовищності, перекладу на інші мови. Виставки значно розширюють кількість спожива­чів архівної інформації, особливо тоді, коли на їх базі проводять­ся наукові та культурницькі заходи. Новим видом експозиційної роботи є виставки на комерційній основі. Вони можуть готуватися на замовлення комерційних і підпри­ємницьких структур, супроводжуватись отриманням плати за вхід, наданням різних платних послуг, зокрема продажем фото- та ксерокопій документів. За умови чіткої організації ви­ставок, надання якісних послуг та широкої реклами такі експо­зиції дозволяють архівам активніше і різноманітніше популяризувати документи архіву.

Документи Національного архівного фонду широко використовуються через засоби ма­сової інформації, зокрема пресу, радіо, телебачення, інформуван­ня широкого кола споживачів ретроспективної документної інформації про склад і зміст Національного архівного фонду загалом, групи архівів, окремої установи, роботу державної архівної служби та послуги, які вона надає. Для преси готуються добірки документів, документальні нариси, короткі інформації, статті або ж цілі газетні шпальти. У добірках документів відтворюють повністю або фрагментарно кілька документів однієї тематики, під одним заголовком у предметному чи хронологічному порядку. Публікацію добірок документів супроводжують пояснювальним текстом, що містить їх характеристику, описання історичної ситуації, часу ство­рення тощо. Документальний нарис відтворює на підставі архівних документів конкретні історичні події чи діяльність історичних постатей. Тематична шпальта є газетною сторінкою, що висвітлює певну тему (історичну подію, особу, окреме підприємство) з широким залученням архівних документів. Найбільша ефективність досягається при використанні різних видів документів: текстових, графічних, фото, карт, таблиць тощо. Позитивно впливає і періодичність архівних публікацій та їх тематичний зв'язок.

Архівні установи організовують також використання документної інформації засобами радіо і телебачення у вигляді тематичних бесід, бесід-інтерв'ю, репортажів, прес-конференцій. Передачі можуть бути об'єднані у цикли, постійні рубрики. Велике значення мають творчі контакти з радіо і телестудіями. Цей вид роботи вимагає складання тематичного сценарію передачі. За масовістю аудиторії ця форма використання архівної інформації має надзвичайне значення.

Традиційною формою використання Національного архівного фонду є користування документами у читальному залі, що є при всіх державних архівах: центральних і галузевих, обласних, міських, багатьох архівах установ та організацій.

Згідно з Законом України “Про Національний архівний фонд та архівні установи”, до роботи з документами Національного архівного фонду допускаються громадяни України та іноземці на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу. Дослідникам, які працюють у читальному залі, надається весь необхідний до­відковий апарат: описи, каталоги, а також друковані видання (путівники, довідники, покажчики, огляди, збірники документів) у рамках тем, заявлених для дослідження.

До найефективніших засобів поширення архівної інформації належить публікування документів, що здійснюється шляхом поєднання праці істориків, археографів, архівістів. Публікації документів стимулюють історичні дослідження. Прикладом такого впливу є 28 томів “Пам'ятки італійської історії” (1723-1738); велика колекція німецьких середньовічних джерел (близько 120 томів) “Monumenta Germaniae historika”, започаткована 1826 року; 251 том “Серії сувоїв”, виданий архівістами Державного архіву Великобританії протягом 1858-1911 років. В Україні вперше документи і літературні пам'ятки Правобережної і Західної України ХІV-ХVІІІ ст. почала публікувати Київська археографічна комісія (тимчасова комісія для розгляду давніх актів). Починаючи з 1845 року вона видавала “Пам'ятки”, протягом 1859-1914 років вийшло 35 томів праці “Архив Юго-Западной России”. Археографічна комісія Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові з кінця XIX ст. видавала започатковану М. Грушевським серію “Джерела з історії України-Руси”. Першими суто архівними збірниками документів в Україні стали “Повстання декабристів” та “Відозви до шевченківських роковин”, опубліковані 1925 року. Загалом до 2002 року українськими архівістами підготовлено 460 збірників документів і докумен­тальних видань.

Публікування архівних документів здійснюється в різних формах і має кілька типів. Корпусне видання – публікація всіх документів певного фонду або колекції чи усіх документів певної тематики з різних архівних сховищ. Серійні публікації передбачають подання якомога повнішого комплексу документів за однією темою на підставі однакових підходів і вимог, для чого залучають друковані джерела (листівки, газети, брошури). Поширеною формою видання архівних документів є формалізоване викладення змісту архівних документів із збереженням особливостей мови і структури – регести. Як правило, таку форму застосовують для друкування великої кількості однотипних документів.

Типи документально-археографічних видань визначаються їх цільовим призначенням. Розрізняють науково-академічні публікації, що уможливлюють усебічне наукове дослідження (історичне, філологічне, текстологічне, палеографічне тощо) і подають текст у якомога більшій відповідності до оригіналу; науково-критичні, які не мають на меті повне відтворення оригіналу, а більше уваги звертають на історію джерела, наявність різних його редакцій; видання популярного типу, що подають тільки найцікавіші та яскраві документи обраної тематики, відтворені за сучасним правописом і синтаксисом.

Особливою формою публікування джерел є видання окремої пам'ятки, тобто документа або групи документів, близьких за змістом: “Правда Русская”, “Литовський статут”, “Літопис гадяцького полковника Гр. Граб'янки”, “Опис Київського намісництва XVIII ст.”.

Крім звичайної текстової форми відтворення документа, використовують і публікації джерел у вигляді мікрофільмів і мікрофіш. Вигідність мікрофільмової публікації зумовлена її порівняно низькою вартістю, можливістю отримання точних копій з оригіналів документів, відсутністю потреби в їх археографічному опрацюванні.

Підготовка архівних документів до друку проводиться згідно з чинними правилами. В Україні такі нормативні документи розробляють Інститут української археографії та джерело­знавства ім. М. Грушевського Національної академії наук України та Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства.

Користування документами з плівковими, магнітними, а в окремих випадках і з паперовими носіями, вимагає застосування спеціальних технічних засобів: кіно-, фото-, відео- і звуковідтворюючої апаратури, проекторів, кіномонтажних столів, чи­тальних апаратів, комп'ютерів різних марок і типів. Оскільки далеко не всі архіви мають таке обладнання, можливе використання власних технічних засобів архіву, технічних засобів користувачів, або тих і тих на правах оренди. Все це враховується при складанні угоди про користування такими документами.

Найважливіше значення для ефективного виявлення архівних документів та організації використання ретроспективних відомостей має культура інформаційного пошуку, яка органічно поєднує в собі комплекс таких знань, як закономірності формування документів фондоутворювачем, історія самих фондоутворювачів та системи державних і громадських установ; історія формування системи державних архівів країни; принципи комплектування державних архівів і критерії експертизи цінності документів; система довідкового апарату, комплекс довідкової літератури, публікацій документів та ін.

Як спеціальна історична дисципліна про шляхи та засоби пошуку архівної інформації архівна евристика своїм головним завданням визначає пошуки і виявлення документів певної тематики, спрямування, авторства тощо. Виявлення раніше невикористовуваної або маловикористовуваної інформації, залучення її до наукового та практичного обігу – найважливіший засіб підви­щення ефективності використання Національного архівного фонду. Архівний пошук має супроводжуватися джерелознавчим аналізом виявлених доку­ментів, який, од­ночасно із вивченням інформаційних потреб суспільства, до­зволяє повніше задовольнити духовні і наукові потреби як спо­живачів документної інформації, так і самих архівістів.

У дослідженнях з архівної евристики виокремлюють ряд особливостей процесу пошуку інформації. Перша з цих особливостей є ще відносно малодослідженим творчим процесом, який має індивідуальний, специфічний характер і залежить від інтелектуальних здібностей користувача (дослідни­ка, вченого, фахівця). Суттєва особливість цього процесу полягає у визначенні та поясненні зв'язків між явищами (затребуваною ретроспективною інформацією; архівними документами, в яких вона міститься; окремими фактами як складовими цієї інформації). Іншою особливістю є технічний процес пошуку архівної інформації, що полягає в методичній підготовці, вивченні бібліографії, збиранні різної інформації, зокрема роботі з архівними документами. При цьому провідну роль відіграє пошук архівних документів.

Так званий перехресний пошук дозволяє повніше використовувати теорію фондування і особливості побудови системи довідкового апарату, а також враховувати специфіку роботи дослідників – однієї з головних категорій користувачів архівної інформації. Перехресний пошук включає одночасний пошук за генетичною (що спирається на пофондове описання, тобто на систему архівних довідників конкретного архівного фонду: описів, оглядів, різних покажчиків) та логічною гори­зонталлю, що спирається на систему міжфондових архівних довідників (каталогів, тематичних оглядів, автоматизованих пошукових систем) і дозволяє знаходити доку­менти, що безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми.

Розвиток архівної евристики безпосередньо пов'язаний з подоланням різних труднощів, до яких належать бар'єри неінформованості, зокрема матеріальний, мовний та ін. Бар'єр неінформованості виникає не тільки внаслідок відсутності у даний момент у користувача інформації про архівні документи як результат відносної недоступності архівних довідників (обмежений наклад, відсутність реклами) чи недостатньої інфор­маційної культури користувача, а й через брак інформації про архівні документи, обмеження технічного характеру або як наслідок штучних ідеологічних обмежень минулих років.

Матеріальний бар'єр є серйозною перепоною для архівних роз­відок. Відсутність комп'ютерного зв'язку між окремими держав­ними архівами або загальноукраїнської бази даних заважає користувачеві оперативно одержувати інформацію за своєю по­шуковою темою, що призводить до невиправданих поїздок, знач­них втрат часу, або навпаки, неможливості здійснити необхідні наукові відрядження з пошуковою метою.

Мовний бар'єр характерний для архівів західного та півден­ного регіонів України, які зберігають документи, складені латиною, польською, німецькою, угорською, румунською, єврейською мова­ми. Для користувача це створює додаткові труднощі, вимагаючи володіння цими мовами. Певним бар'єром є також наявність галу­зевих архівних установ, які здійснюють довготривале зберігання специфічних архівних документів. Фактично дослідник ще не має жодних довідників про зміст цих документів і не має відо­мостей про те, яка архівна інформація може там міститися.

Ефективність використання Національного архівного фонду має не лише внутріархівне значення, а й винятково важлива в умовах інформатизації суспільства, оскільки відображає рівень сприймання ретроспективної документної інформації споживачами, результативність використання інформації в галузях політики, господарства, культури, науки, в яких вони функціонують. Ефективність організації використання відображає результативність діяльності архівної установи з надання суспільству архівної інформації. Відтак висока ефективність ор­ганізації використання – це максимальне задоволення архівіс­тами всіх вимог суспільства у ретроспективній документній інформації за оптимального використання інформаційних ресурсів. Під вимогами суспільства розуміють не тільки ті по­треби, що знайшли своє втілення в реальному попиті, а й потенційні інформаційні потреби, виявлені архівною установою на перспективу. До показників ефективності належать:

- співвідношення кількості виданих для використання справ і загальної кількості справ, які зберігаються в архіві, або кількісний показник включення інформаційних ресурсів архіву до процесу активного використання;

- співвідношення кількості справ, якими активно користувалися (з яких користувачі зробили витяги, зняли копії), та загальної кількості виданих справ;

- результативність інформаційних заходів архіву, яку визначають шляхом зіставлення тематики ініціативної інформації архіву і тематики звернень до архіву.

Ефективне використання Національного архівного фонду досягається шляхом інтегра­ції усіх головних ділянок роботи архіву: експертизи цінності документів Національного архівного фонду, комплектування ними архівних установ, забез­печення збереженості документів, їх обліку та створення досконалого довідкового апарату. У цьому контексті всю роботу архівних установ спрямовано на всебічне розкриття й оптимізацію інформаційного потенціалу Національного архівного фонду, забезпечення правових, економічних, фінансових, організаційних, технічних, наукових умов організації користування архівними документами й архівною інформацією.

Функціонування Національного архівного фонду як інформаційної системи вимагає комплекс­ного розв’язання багатьох проблем, зокрема всебічного правового регулювання суспільних відносин, що виникають у зв'язку з архівними документами та архівною інформацією. Правового захисту вимагає інформація, що створюється під час функціонування архівних автоматизованих систем, процедури інформаційного забезпечення споживачів і їх прав. Важливим комплексним завданням є підготовка масиву архівних документів Національного архівного фонду та документної інформації, що міститься в них, до активного використання суспільством. Це пов'язане з усуненням необгрунтованих обмежень стосовно користування документами, інтенсифікацією роботи із створення страхового фонду та фонду користування, забезпеченням необхідних реставраційних робіт, удосконаленням режимів зберігання документів і сучасним технічним забезпеченням роботи як архівів, так і користувачів.

Ефективність використання архівної інформації має і матеріально-грошовий вимір. Збільшення спектру платних послуг у цій галузі та зростання вартості інформації наприкінці 1990-х років зумовили необхідність в архівному маркетингу, здійснення якого спеціальною соціологічно-консалтинговою службою має на меті забезпечення зв'язків архівних установ та споживачів архівної інформації, створення ринку архівних послуг і визначення вартості інформаційної роботи. Соціологічну частину архівного маркетингу становить вивчення і певною мірою формування кола реальних і потенційних споживачів ретроспективної документної інформації, дослідження мотивів звернення споживачів і збільшення їх кількості; стимулювання попиту на архівну інформацію і накопичення відомостей про споживачів, їх цілі та характер зацікавленості; дослідження їх потреб, що задовольняються наданням архівної інформації, рекламування інформаційних послуг архівів і вивченням наслідків їх надання; вироблення перспективних рекомендацій з тематики і форм організації використання архівної інформації. Консалтингово-фінансовий бік цієї справи полягає у визначенні конкретних цін на інформаційні послуги, відслідковуванні ефективності форм надання архівної інформації, відповідності встановлених цін на послуги архівних установ реальному попиту на них і стимулювання цього попиту.

Доцільність створення такої служби при центральному органові управління архівною справою в Україні на початку XXI ст. стала потребою часу, зумовленою необхідністю розроблення рекомендацій, організації заходів з підвищення інформаційної культури потенційних споживачів ретроспективної документної інформації та архівістів, вироблення критеріїв оцінювання архівних послуг з метою створення в архівах умов для вироблення вторинної інформації, безпосереднього надання інформаційних послуг.

Під час визначення вартості архівної інформації слід враховувати загальновизнаний архівною громадськістю світу і внесений до основних рекомендаційних документів міжнародних організацій принцип безкоштовного користування арх­вами. Безкоштовно виконуються запити українських та іноземних громадян про стаж роботи, нагородження, життя, навчання, участь у війнах та військових конфліктах, репресії і депортації. Відповіді на ці запити потрібні для соціального захисту громадян відповідно до законодавства України. Так само безкоштовно виконуються запити органів влади, судових і слідчих органів, державних установ і консультування дослідника в читальному залі. Оплату передбачено лише за додаткові послуги – копіювання документів технічними засобами, переклад, розшифрування текстів, їх завірення, консультування із складних проблем. На платній основі надаються генеалогічні довідки приватним особам.

Таким чином, організація використання архівної інформації є інтеграційним фактором усіх інших напрямів роботи архівних установ, зближуючи архіви усіх типів і рівнів, підвищуючи їх роль в усіх сферах суспільного життя.

1 Генеалогічні дослідження в Україні здійснює Український центр генеалогічних досліджень.

262