Тема 17. Довідковий апарат до архівних документів

1. Довідковий апарат як комплекс взаємопов’язаних архівних довідників. Ознаки довідкового апарату.

2. Типо-видова структура довідкового апарату архівів. Типи архівних довідників.

3. Міжархівні, міжфондові та внутріархівні довідники.

Важливою суспільною функцією архівних установ є створення доступу до інформації архівного фонду. Розрізняють правовий, фізичний, інтелектуальний доступи. Правовий доступ як право на одержання ін­формації про наявність та кількісні характеристики документів, склад і зміст архівних фондів забезпечують Закони України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” та “Про інформацію”. Зокрема, в Законі України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” проголошено основні принципи організації архівної справи в Україні: загальнодоступності документів Національного архівного фонду та гарантування доступу до архівних документів з моменту надходження їх до архівної установи, а також право користуватися ними усім громадянам України, іноземцям та особам без громадянства. Тимчасові обмеження в доступі пов'язані лише з науково-технічним опрацюванням, перевіркою наявності і стану або з реставрацією документів, забезпеченням державної чи іншої передбаченої законом таємниці, охороною законних прав та інтересів громадян.

Обмежувати доступ можуть власники документів – особа або архівний підрозділ об'єднань гро­мадян, релігійні організації, а також підприємства, установи і організації, засновані на приватній формі власності. Доступ до приватних архівних зібрань регулюється відповідним розпорядженням власника, причому держава заохочує власни­ків розширювати цей доступ.

Фізичний доступ полягає в організації зберігання документів Національного архівного фонду та отримання первинного документа з архіву в читальний зал.

Під інтелектуальним доступом розуміють комплекс засобів і заходів, що забезпечують розкриття складу і змісту інформа­ційних ресурсів архівів, одержання необхідної довідкової інфор­мації через документи вторинного рівня – довідковий апарат, у тому числі через інформаційні системи та публікації текстів документів у спеціальних виданнях.

Доступ до відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду України, реалізується через до­відковий апарат, тобто створений на єдиних методологічних і ме­тодичних засадах комплекс взаємопов'язаних архівних довідників (у тому числі електронних), призначений для розкриття складу і змісту архівних документів. Довідковий апарат утворюється кожною архівною установою. Його побудовано відповідно до структури Національного архівного фонду. Архівні довідники містять відомості про склад зміст документів на рівні:

- Національного архівного фонду загалом;

- державного архіву;

- архівного фонду;

- одиниці зберігання.

До найсуттєвіших ознак довідкового апарату відносять вто­ринність по відношенню до архівних документів, оскільки в еле­ментах довідкового апарату міститься інформація, одержана в ре­зультаті аналітико-синтетичного опрацювання первинної до­кументної інформації. Довідковому апарату притаманна ієрархічність, пов'язана із взаємопідпорядкованістю та взаємозалеж­ністю всіх його елементів, а також динамічність як здатність до якісних і кількісних змін.

Послідовно створені елементи довідкового апарату забез­печують багатоаспектний інформаційний пошук. Його підготовка та функціонування прямо залежать від організаційно-методичного забезпечення, наявності фінансування, інтенсивності користування документами.

Головними вимогами до довідкового апарату є: забез­печення багатоаспектного пошуку інформації на всіх рівнях Національного архівного фонду, придатність для документів з різними носіями, застосування уніфікованої методики складання архівних довідників.

Довідковий апарат архівів має чітку типо-видову структуру, розвиток якої відбувався від інвентарних описів до електронних довідників. Формування структури довід­кового апарату конкретного архіву передусім зумовлене складом і змістом його фондів, інтенсивністю використання документної інформації, матеріально-технічними можливостями архіву. Під типо-видовою структурою довідкового апарату розу­міють організований комплекс архівних довідників, відповідно до виконуваних ними функцій (горизонтальний рівень), ієрархією комплексів документів (вертикальний рівень). Тип архівного довідника визначається його цільовим призначенням. Розрізняють такі типи архівних довідників: центральний фондовий каталог, фондовий каталог архіву, архівний опис, архівний ка­талог, путівник по фондах архіву (архівів), покажчик, огляд до­кументів, анотований реєстр описів.

На початок XXI ст. кількісні характеристики довідкового апа­рату державних архівів України були такими:

- центральний фондовий каталог (відображено 180123 фонди);

- описи (575652 одиниці);

- каталоги державних архівів (відображено 11664533 тематичні картки; 338823 на кінодокументи; 1040064 на фотодокументи; 117978 на фонодокументи; 2719 на відеодокументи; тематично опрацьовано 18442 фонди, 6342415 одиниць зберігання);

- огляди архівних фондів (усього 1156, зокрема 323 тематичні, 833 фондові).

Горизонтальний рівень включає облікові документи та інформаційно-пошукові архівні довідники, що створюють необ­хідні умови для доступу до архівних документів: забезпечують облік і контроль за збереженням архівних документів, а також надають інформацію про їх наявність, зміст і місцезнаходження. Інформаційно-пошукову функцію виконують такі типи ар­хівних довідників: центральний фондовий каталог, фондовий каталог архіву, архівний опис, анотований реєстр описів, путів­ник, система каталогів архіву, огляд, покажчик. Такі довідники, як фондовий каталог та опис, виконують облікову та інфор­маційно-пошукову функції.

Вертикальний рівень структури забезпечують архівні довід­ники, що відтворюють інформацію на всіх рівнях Національного архівного фонду: про склад і зміст архівних фондів країни загалом, окремого регіону, державного архіву, групи фондів, одного архівного фонду, час­тини фонду, групи справ, справи, групи одиниць обліку (одиниць зберігання), групи документів, окремого документа.

Окремі типи довідників подають інформацію на кількох рів­нях: путівник – на рівні архів-фонд, анотований реєстр описів – на рівні фонд-частина фонду, огляд фонду – на рівні фонд-справа, каталог – на рівні справа-документ.

Залежно від того, які документальні комплекси репрезентовані у довідниках, усі архівні довідники поділяють на:

- міжархівні, що забезпечують облік і пошук інформації по країні загалом, а також по регіону, групі архівів – центральний фондовий каталог, путів­ники по архівах, тематичні путівники, тематичні огляди;

- міжфондові, що забезпечують пошук документів по конкрет­ному архіву – список фондів архіву, путівник по фондах архіву, каталоги, тематичні огляди, покажчик фондів архіву, анотований реєстр описів фондів;

- внутріфондові, що забезпечують облік і пошук документів по конкретному архівному фонду – аркуш фонду, архівний опис, покажчик описів фонду, огляд фонду.

Залежно від об'єкта описування, його аспекту, міри дета­лізації кожен тип архівного довідника має свої різновиди, а в їх межах – підвиди. Видами архівного опису є: опис справ, опис аудіо­візуальних документів, монтажні листи кінодокументів. До видів архівного каталогу належать систематичний, предметний (імен­ний, географічний, хронологічний), тематичний тощо. Видом пу­тівника є й короткий довідник по фондах архіву. Огляди бувають тематичними або фондовими. Покажчики поділяють на по­кажчики описів фондів та покажчики до справ (документів) – систематичні, предметні, хронологічні та ін. Відповідно до цільо­вого призначення типу та виду архівного довідника розробляється методика його створення.

2000 року державними архівними установами розпочато ви­конання програми “Архівні зібрання України”, головне завдання якої полягає у створенні кожним державним архівом високоінформативного путівника, системи міжархівних та міжфондових покажчиків, які б аналізували документну інформацію не лише за місцем її зберігання, а й за предметно-тематичною ознакою. Програма передбачає підготовку довідників “Анотовані реєстри описів державних архівів”, “Реєстр розсекречених архівних фон­дів. 1991-2000”, “Національний реєстр втрачених архівних фондів”, “Празькі архіви: Зведений каталог архівів української емі­грації у міжвоєнний період”, “Еліта України XX ст.: національ­ний реєстр особових фондів” та путівників за фондами архівів. Це, зокрема, довідник “Архівні установи України”, путів­ники за фондами Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного історичного архіву, м. Львів, державних архівів Чернігівської та Сумської областей. Інформацію про склад і зміст наявного у державних ар­хівах довідкового апарату містить довідник “Національний архівний фонд України: засоби інтелектуального доступу до до­кументів” (2002), що визначає основні напрями пошуку до­кументної інформації в кожному конкретному архіві.

Державні архіви України працюють над створенням прин­ципово нових довідників – електронних версій реєстрів фондів як сегментів національної архівної інформаційної системи.

Найважливішою ланкою довідкового апарату є архівні опи­си як основа для складання всіх інших довідників про склад і зміст документів. Архівний опис розкриває склад і зміст одиниць зберігання (обліку), систематизує їх у межах фонду, а також обліковує справи. Описи складаються у діловодстві та в архівних підрозділах уста­нов. У державних архівах описи складаються на документи, що надійшли до архіву неописаними та під час доопрацювання неякіс­них описів у зв’язку з невідповідністю їх інформаційного рівня сучасним вимогам використання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду.

Опис включає перелік справ (описові статті) і допо­міжний довідковий апарат до нього. Описова стаття має такі інформаційні характеристики одиниці зберігання (одиниці обліку): порядковий номер запису до опису; індекс за номен­клатурою; заголовок з інформацією про оригінальність докумен­тів, спосіб їх створення, анотацію найцінніших документів; межові дати; кількість аркушів. Додаткові дані можуть уміщуватися у графі для приміток, а також вказувати терміни збері­гання в описах на документи довготривалого зберігання. Допо­міжний довідковий апарат до опису, як правило, складається з ти­тульного аркуша, передмови; списку скорочень, покажчиків, перевідної та­блиці шифрів (якщо опис перескладався), змісту.

Описи вибудовані за структурно-хронологічною, хронологічно-структурною або функціонально-хронологічною ознаками для відтворення організаційного устрою та напрямів діяльності фондоутворювача.

У державних архівах описи мають усі фонди. Однак описи матеріалів до 1917 року в більшості архівів перебувають у незадовільному стані, значна їх частина – в рукописах. У заголовках справ ба­гато застарілих термінів, зворотів, відсутні номінальні ознаки документів. Значний обсяг таких фондів, наявність великої кількості річних описів по кожній з численних структурних частин, відсутність допоміжного довідкового апарату до описів ускладнюють користування ними. Від середини 70-х років у державних архівах активізувалася робота з удосконалення описів. Підвищення їх інформативного рівня досягалося шляхом редагування та перескладання заголовків, укладання до них до­поміжного довідкового апарату.

Обов'язковим елементом довідкового апарату є архів­ний каталог як архівний довід­ник, в якому інформацію систематизовано відповідно до обраної схеми класифікації. Державні архіви розпочали планову роботу з каталогізації на початку 60-х років. У результаті тематичного опрацювання фондів було створено систему взаємопов'язаних і взаємодоповнюваних каталогів, різних за цільовим призначен­ням і структурою. Вони допомагають здійснювати багатоаспектний пошук документної інформації.

На відміну від описів архівні каталоги не виконують функції обліку і складаються, незалежно від фондової приналежності, на будь-який комплекс документів, найчастіше – на фонди окремого архі­ву. Вторинна документна інформація представлена у каталогах у вигляді описових статей на одиниці описування, як правило, на каталожних картках.

Одиницею описування для каталогів є окремий документ (його фрагмент), група документів, справа або група справ. Ка­таложні картки з описовими статтями групують за рубриками класифікаційної схеми, що містить перелік класифікаційних ді­лень, розміщених у певній послідовності за принципом логічної або алфавітної структури. За логічним принципом структурують систематичний, тематичний і хронологічний каталоги.

В систематичному каталозі документну інформацію пред­ставлено за галузями знань і практичної діяльності суспільства, згідно із “Схемою єдиної класифікації документної інформації для державних архівів”, що є інформаційно-пошуковою системою для організації пошуку інформації в систематичному каталозі архівної установи.

Тематичний каталог складається за однією темою. Навіть за наявності систематичного тематичний каталог може бути корисним під час наукового розроблення однопрофільних архівних документів і для підготовки тематичних архівних довідників. Вторинну документну інформацію в каталозі розташовують у логічній послідовності за наперед розробленою схемою.

Хронологічний каталог містить вторинну документну інфор­мацію архіву, систематизовану за послідовно розміщеними пе­ріодами часу, що дозволяє розкрити історичні зв'язки між подіями, послідовно розглянути розвиток історичного процесу. Розділами і підрозділами класифікаційної схеми хронологічного каталогу можуть бути епоха, століття або будь-який інший відрізок часу, рубриками – роки, підрубриками – конкретні дати подій, фактів, що відбулися протягом конкретного хронологічного періоду.

Предметний каталог містить вторинну документну інфор­мацію архіву у вигляді назв предметів, явищ, розташованих в ал­фавітній послідовності. Рубриками предметного каталогу мо­жуть бути предмети в широкому розумінні слова, до яких можна віднести загальні (наприклад, “Національне питання”) та окремі поняття (“Українська школа”), назву установи (“Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства”), назву професії (“Бандурист”), назву науки (“Археографія”), пріз­вища вчених (“Вернадський В.І.”), назву міста (“Севастополь”), події (“Референдум 1 грудня 1991 року”). Таким чином, ство­рюється можливість збирання в одному місці за предметною рубрикою одиниць описування, присвячених одному конкретному предмету, особі, події, явищу. Різновидом предметного ка­талогу може бути каталог з історії установ, в якому картки з відо­мостями класифікують за галузями, а потім за конкретними установами та організаціями.

Іменний каталог містить вторинну документну інформацію архівів про осіб, які є авторами документів або згадуються в до­кументах, і становить перелік прізвищ, імен, псевдонімів, прізвиськ, розташованих в алфавітному порядку. Підрубриками є назви окремих сторін діяльності тієї чи іншої особи або категорії документів. Наприклад, рубрика – Грушевський Михайло Сергійович; підрубрики – Біографічні матеріали. Наукова діяльність. Публікації. Рукописи. Громадська діяльність. Висту­пи. Урядові документи, підписані М. Грушевським.

Географічний каталог містить вторинну документну інфор­мацію про географічні і топографічні об'єкти (моря, ріки, озера, міста тощо). Він може бути як самостійним, так і частиною пред­метного каталогу, де за рубриками з географічними назвами зі­брано інформацію про архівні документи певного архіву. Руб­рики розташовують в алфавітному порядку, а підрубрики – в логічному або алфавітному. Наприклад, рубрика – Миколаїв; під­рубрики – Історія. Райони. Населення: кількість і склад, міграція. Навчальні заклади тощо.

Система каталогів архіву повинна забезпечити повноту ін­формації про зміст фондів архіву. Спочатку каталогізують фонди першої категорії, особливо ті, відомості яких можуть бути вико­ристані при підготовці публікації документів, складанні оглядів тощо. Каталоги містять інформацію про сутність подій, фактів, явищ, відображених у документах, що розкривають закономір­ності їх розвитку, виявляють характерні особливості їх прояву, про діяльність фондоутворювача або закладів його сис­теми. Під час добору документів для каталогізації віддають перевагу інформації про характер, напрями і підсумки діяльності установи – фондоутворювача та його системи, враховують час виникнення документа або час описуваних у документі подій, коли значення має сам історичний період; авторство та міру збереженості документів.

Відомості про одиницю описування, що у сукупності становлять описову статтю, розміщують на картці за визначеною формою (макетом, схемою). Елементи описання об'єднують у зони класифікаційних відомостей (індекс, назва рубрики та підрубрики, дата і місце події), які, крім двох останніх, мають збігатися із класифікаційною схемою каталогу; інформаційних да­них (згорнуте визначення змісту одиниці описування, зазначен­ня автора-фондоутворювача, адресата, визначення різновиду документів, оригінальності; при поодиничному описуванні у гра­фу “Зміст” переносять заголовок справи з описів); пошукових даних (назва архіву, де зберігається документ; назва фонду, в яко­му знаходиться документ; назва структурної частини, в якій його було створено, архівний шифр документа, що складається з но­мера фонду, номера опису, номера одиниці зберігання і номера аркушів); зовнішніх даних (мова документа, спосіб його відтворення); контрольних даних (прізвище архівіста, який склав картку, дата складання картки).

Зразок картки з описанням для каталогу

Після завершення описування архівних документів каталож­ну картку індексують, проаналізувавши зміст об'єкта описування і віднісши його до певного структурного підрозділу схеми кла­сифікації відповідного каталогу. За класифікаційною схемою на основі зіставлення обирають рубрику, якій найбільше відповідає зміст одиниці описування. Індекс рубрики переносять до ката­ложної картки. Картки систематизують за індексами і рубрика­ми і розставляють у каталозі.

Важливими для дослідників є також путівники, що містять інформацію про склад і зміст усіх фондів архіву.

Путівники можуть створюватися по фондах усіх архівів загалом по країні, по фондах кількох архівів, по фондах окремого архіву, по окремому комплексу фондів архіву (архівів), утворюючи такі види: путівник по архівах, путівник або корот­кий довідник по фондах архіву, тематичний путівник. Путівник включає описи фондів і довідковий апарат. Схема розташування описань залежить від складу фондів архіву. Найчастіше структура розділів містить перелік фондів органів держав­ної влади і управління, громадських організацій та фондів особового походження і архівних колекцій. У межах розділів фонди групують у підрозділи за галузями або характером ви­робничої діяльності, в межах підрозділів – за ознакою підпо­рядкування або однотипності установ, а далі – за хронологією, зна­чущістю фондів, алфавітом назв тощо. Основна частина путів­ника – опис фондів – складається з назв фондів, довідкових даних про фонд, короткої історичної довідки і анотації докумен­тів фонду, бібліографічного списку літератури про фонд.

Путівники та короткі довідники по фондах кількох архівів складають за аналогічною схемою, місце зберігання фонду за­значають у його описанні. Тематичні путівники розробляють за схемами, що деталізують обрану для путівника тематику. Опи­с кожного архіву включає його повну назву, адресу, коротку історичну довідку, анотацію складу фондів і змісту документів архіву. Основними елементами довідкового апарату до путів­ників є титульний аркуш, зміст, передмова, покажчики (пред­метний, іменний, географічний, покажчик фондів).

Склад і зміст документів фонду розкривають такі самостійні архівні довідники, як анотовані реєстри описів. Реєстри укладають у порядку, зазначеному у списку фондів з використанням таких елементів описання: номер і назва фонду за списком фондів; межові дати діяльності фондоутворювача; номери описів фонду за аркушем фонду, кількість одиниць зберігання, внесених до окремого опису, їх межові дати і стисла анотація складу і змісту документів, внесених до опису. Довідковим апаратом до анотованого реєстру є титульний аркуш, передмова, покажчик до списку фондів.

Покажчики можуть бути самостійними архівними довідниками або елементом довідкового апарату до них. Вони значно підвищують інформаційну цінність описів, каталогів, оглядів, путівників; містять додаткові відомості про документи (їх склад, історію фондів і фондоутворювачів) і полегшують користування довідниками, допомагаючи швидко отримати всі наявні в довіднику відомості про документи. Покажчики, що є самостій­ними архівними довідниками, складаються до описів (докумен­тів) одного фонду або їх сукупності. Покажчик до архівного довідника – переліку предметів (ключових слів), що зустрічаються в довіднику, з необхідними поясненнями і посиланнями – складають для прискорення пошуку інформації за аспектами, що не збігаються з групуванням основного тексту довідника. Орієнтуючи в інформації документів, що увійшли до архівного довідника, покажчики дають уявлення і про зміст певного ком­плексу. Покажчики можуть бути іменними, географічними, пред­метними або хронологічними. Залежно від змісту архівного до­відника до нього може складатися один або кілька покажчиків. Основним елементом покажчика є рубрика, що включає предметне поняття і пошукові дані. Предметними поняттями в по­кажчику можуть бути імена осіб, географічні назви, назви пред­метів, явищ, подій. Іменний покажчик включає прізвища, імена, псевдоніми, прізвиська. Предметами рубрик у географічному покажчику є назви держав, адміністративно-територіальних одиниць, морів, річок тощо. Предметний покажчик може бути загальним і включати предметні поняття різного характеру, а та­кож спеціальним і складатись з однорідних предметних понять (покажчик видів документів, установ, авторський, структурний, галузевий і ін.). До складу рубрики предметного покажчика вхо­дять позначення наукових понять, історичних фактів, подій, явищ, назви установ, організацій, підприємств та ін. У хронологічному покажчику дати подій або дати документів подають у хроноло­гічному порядку.

Головними вимогами до складання покажчиків є повнота, тобто відображення всіх найсуттєвіших понять, що містяться в тексті, і точність, тобто правильність зазначення місцезнаходження інформації.

Архівні огляди містять систематизовані відомості про склад і зміст окремих комплексів документів з їх джерелознавчим аналізом, і призначені для інформування зацікавлених фізичних і юридичних осіб про характер і значення цих документів з метою їх активного використання. Огляд може містити інформацію про документи одного (огляд фонду) або кількох фондів – за певною тематикою (тематичний огляд). Опис документів подають у вигляді логічно послідовної інформації в компактній узагальненій формі за однорідними групами документів і справ, що іноді супроводжується джерелознавчим аналізом окремих груп документів. Огляди складають на документи, актуальні для даного періоду, особливо з недостатньо розроблених проблем суспільного розвитку, а також на великі, але мало вивчені фонди. Описання документів в огляді розміщують у певному порядку, відповідно до обраної схеми побудови довідника: структурної (за структурою фондоутворювача), галузевої (за галузями або напрямами діяльності фондоутворю­вача), хронологічної (за періодами діяльності фондоутворювача або системи однорідних установ), номінальної (за номінальною ознакою документів: журнали засідань, рукописи творів тощо), тематичної (за змістом). До складу довідкового апарату архівного огляду входять: титульний аркуш, зміст, список скорочень; для тема­тичних оглядів – список фондів; у разі потреби наводять бібліографічний список.

Складовою довідкового апарату архівів є інфор­маційно-пошукові системи.

Отже, кожен вид архівного довідника створюється для вико­нання ним відповідних функцій (облікових або інформаційно-пошуко­вих) на певних рівнях комплексів документів (Національного архівного фонду, групи архівів, архіву, фонду, справи). Від репрезентативності відображення архівними довідниками інформаційних багатств фондів зале­жить розширення інформаційних можливостей архівних зібрань.