Тема 12. Архівна справа в Західній Україні, на Буковині та Закарпатті (1920-1930)

1. Державні закони про діяльність архівів. Розбудова мережі державних архівів. Органи управління архівною справою. Контроль за діяльністю відомчих архівів.

2. Заснування Державного архіву у Львові. Діяльність адміністра­тивних і судових установ, громадських організацій та архіви.

3. Крайовий державний архів і най­цінніші документальні комплекси Буковини. Комі­сія державних архівів Буковини та Закон “Про організацію державних архівів”.

4. Обстеження стану архівів керівником зем­ської архівної служби на Закарпатті М. Радвані.

В архівній справі Західної України, Букови­ни та Закарпаття протягом 1920-1930-х років відбувалися важливі зміни: було прийнято державні закони про архіви, розбудовано ме­режу державних архівів, створено органи управління архівною справою, встановлено контроль за діяльністю відомчих архівів.

Так, у Західній Україні робота архівів велася згідно з декретом про утворення державних архівів та опіку над архівними матеріалами, прийнятим Польським урядом 7 лютого 1919 року. Для керівництва архівами при Міністерстві віросповідання і громадської освіти було створено Відділ державних архівів, що здійснював науково-технічний нагляд за архівами міських установ та громадських організацій, забезпечував охо­рону документів, складав інструкції, правила комплекту­вання архівів, зберігання та використання документів.

На західноукраїнських землях було створено Державний архів у Львові на базі документів колишнього намісництва та Земський архів на основі фондів крайового архіву гродських і земських актів. Земський архів проіснував до 1933 року, коли його фонди увійшли до складу Державного архіву у Львові. Водночас при управлінні міста Львова діяв Міський архів стародавніх актів, заснований ще в середині ХІІІ ст.

Архіви створювалися там, де зосереджувалися великі документальні комплекси як результат діяльності адміністра­тивних і судових установ, громадських організацій. У центрах воєвод­ств – Луцьку, Станіславі (колишня назва Івано-Франківська) і Тернополі державних архівів не було, а докумен­ти зберігалися при установах та організаціях. Така архівна си­стема існувала в Західній Україні до її включення до складу УРСР.

Архіви Буковини, зокрема Крайовий державний архів, ство­рений 1907 року у Чернівцях, зазнали значних втрат під час Першої світової війни (Буковина була ареною військових дій) та розпаду Австро-Угорської імперії. Перший історичний архів Буковини на початку 1918 року практично був ліквідований разом з іншими імперськими державними установами. Трагічно склалася доля Крайового архіву після включення Північної Буковини разом з Хотинським повітом Бессарабії до складу Румунії: архівні доку­менти через відсутність приміщень довго зберігалися у вологих підвалах, де істотно псувалися; 1924 року їх розмістили в кількох кімнатах адміністративного палацу Буковини. У зв'язку з переміщеннями багато архівних справ було пошкоджено або втрачено. Най­ціннішими документальними комплексами були архіви колиш­ніх адміністративних установ, зокрема Окружного управління Буковини (1786-1854), Крайової управи Буковини (1854-1918), Адміністрації Буковини (1918-1923) та ін.

Важливу роль в архівному будівництві краю відіграла створена 1924 року у Чернівцях за наказом Міністерства освіти Румунії Комі­сія державних архівів Буковини на чолі з відомим румун­ським істориком і політичним діячем І. Ністором. Її завдання по­лягали у збиранні архівних документів та організації окруж­ного державного архіву. Прийнятий у Румунії 1925 року Закон “Про організацію державних архівів” визначав статус і завдання державних архівів, у тому числі й Чернівецького. Державні архіви країни підпорядковувалися Міністерству освіти, а керівництво ними здійснювала Генеральна дирекція державних архівів Руму­нії, розташована в Бухаресті. Для керівництва державними архівами в окремих регіонах створювалися регіональні дирекції. Зокрема, Чернівецька дирекція державних архівів мала зосереджувати і зберігати документи Буковинського краю. Органи державної влади, військові, церковні й громадські установи зобов'язані були передавати до державних архівів закінчені діловодством документи після тридцятирічного відомчого зберігання. Крім того, передбачалося, що відомчі архіви передаватимуть усі історичні документи до 1881 року включно. Закон гарантував забезпечення державних архівів приміщеннями.

Архівні фонди адміністративних і судових установ зберіга­лися в Державному архіві у такому ж стані, як і надходили, разом з довідковим апаратом. Архів мав інвентарні описи, те­матичні і географічні покажчики. Архівісти описували докумен­ти, перекладали їх румунською мовою, надавали довідки. Державний архів здійснював контроль над діловодством установ та відомчим зберіганням документів, затверджував розроблені номенклатури справ, проводив обстеження архівів різних установ, перевіряв якість добору архівних справ, визначених для зни­щення. Крім матеріалів відомчих архівів, Державний архів по­повнювався історичними документами, придбаними у приват­них осіб.

1938 року Комісію державних архівів було реорганізовано в Чернівецьку регіональну дирекцію державних архівів, що керу­вала архівною справою до середини 1940 року, коли Північна Буко­вина і Хотинський повіт Бессарабії увійшли до складу УРСР.

Архіви Закарпаття, після його приєднання до Чехословаччини, були підпорядковані новій адміністрації Підкарпатської Русі (урядова назва автономного Закарпаття). Керівником зем­ської архівної служби у краї на початку 1920-х років був М. Радвані, якому крайова адміністрація доручила пере­вірити всі архіви Закарпаття. Результатом обстеження стану архівів були ґрунтовні звіти М. Радвані, на основі яких архівіст видав в Ужгороді 1922 року книгу, характеризуючи найзначніші архівосховища Закарпаття: комітатські архіви, ар­хіви привілейованих міст Берегова, Мукачева, Ужгорода, архів Мукачівської єпархії та ін. Зокрема, комітатські архіви були розрізнени­ми, документи зберігалися невпорядкованими у переповнених приміщеннях і потребували обліку. Відтак М. Радвані вважав за необхідне об'єднати комітатські архіви і ство­рити єдиний архів Підкарпатської Русі. Він особисто взяв участь у підготовці проекту його створення, а у травні 1923 року очолив Крайову архівну комісію, основним завданням якої була організація крайового архіву. Комісія порушила питання перед Міністерством шкіл та освіти Чехословаччини про будівництво приміщення для архіву.

Наприкінці 1920-х років архіву було ви­ділено кілька кімнат та підвальні приміщення у жупному адміністративному будинку, куди звозилися документи різних архі­вів Закарпаття. У спорудженому 1936 року будинку Крайового уп­равління для архіву спеціально відвели обладнані приміщення з металевими стелажами. У роки Другої світової війни під час окупації крайовий архів Закарпаття зазнав значних втрат.

Отже, у західних регіонах України, які протягом 1920-1930-х років перебували під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини, від­бувалися процеси централізації архівної справи, що знайшло кон­кретний вияв в організації центральних органів управління дер­жавними архівами, концентрації документів і створенні державних крайових архівів. Діяльність архівів регулювалася дер­жавним законодавством. Архівні установи очолювали видатні діячі науки і культури, які відігравали важливу роль в архівному будівництві Галичини, Буковини та Закарпаття.