Питання для перевірки обліку операцій банку з цінними паперами

Результатами контролю обліку операцій банку з цінними паперами є заповнення табл. 14.4 з висновками.

Далі аудитор вивчає рівень контролю якості операцій з такими найважливішими видами цінних паперів як:

1. ощадні (депозитні) сертифікати, які бувають іменні та на пред’явника;

2. фінансових векселів;

3. облігацій;

4. акції.

Треба оцінити інформацію щодо наявності у банку іменних та на пред’явника ощадних (депозитних) сертифікатів. Що стосується ощадного (депозитного) сертифіката,треба пересвідчитись, що його бланк має кілька ступенів захисту, подібно грошовим знакам.

Перевіряючи векселі, необхідно:

а) отримати дані щодо вексельного портфеля станом на момент перевірки;

б) переконатись, що банком проводиться амортизація дисконту за векселем, який міститься у портфелі банку, наприкінці кожного місяця.

Окремо слід приділити увагу процедурі передання векселів на зберігання.

За наявності у банку операцій з доміцилювання векселів аудитор звертає увагу на таке:

• зовнішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на лицьовому боці векселя «Доміцильований», або «Платник» (банк), і підпис доміциліата;

• чи банк оплачує векселі лише у тому випадку, якщо платник вніс йому раніше вексельну суму або має на своєму розрахунковому (поточному) рахунку суму коштів, достатню для оплати векселів.

При здійсненні банком операцій з купівлі/продажу векселів перевіряється, чи аналітичний облік за рахунками проводиться на особистих рахунках для обліку оборотів і залишків, прийнятих до обліку векселів, заборгованості за виданими коштами у розрізі векселедержателя і векселедавця у межах дозволеного їм кредиту, а також для контролю за строками і своєчасністю погашення векселів.

Під час перевірки операцій з урахування векселів контролюється:

1. чи встановлюються банком певні вимоги до пред’явників та до самих векселів;

2. чи враховує банк зазначені нижче векселі після ґрунтовного аналізу та чи усвідомлюють ризик, який може виникнути, при їх урахуванні (неакцептованих перевідних векселів, крім переказних векселів зі строком платежу за пред’явленням або в такий-то час від пред’явлення, коли строк платежу не більше семи днів від пред’явлення);

3. векселі зі строком платежу за пред’явленням, якщо не визначений строк для пред’явлення;

4. векселі, надані юридичним особам, векселі яких опротестовувалися за останній рік;

5. неавальовані векселі;

6. недоміцильовані векселі;

7. векселі зі строком платежу більше трьох місяців від моменту врахування;

8. векселі векселедержателів, розрахунковий рахунок яких відкритий в іншому банку.

У процесі перевірки необхідно визначити, виходячи з чого розраховується ставка врахування за векселем, чи враховуються під час розрахунку ставки такі моменти:

• мінімальний рівень процентної ставки врахування, яка встановлюється керівництвом банку;

• рівень ризику, пов’язаний з цією операцією;

• кон’юнктура ринку капіталів;

• строковість векселя;

• кількість передатних надписів;

• наявність поручительства (авалю).

Аудитор установлює, чи мають векселі, які враховуються, не менше двох підписів, тобто векселедавця і першого векселедержателя (чим більша кількість передатних написів, тим надійнішим вважається вексель), а також чи проводять спеціалісти банку під час вирішення питань про врахування векселів юридичну експертизу документів, яка передбачає перевірку:

• достовірності вексельного бланку;

• правильності заповнення всіх реквізитів у векселі згідно з Положенням про переказний та простий вексель;

• безперервності передатних індосаментів і законності володіння векселем;

• чи оцінюється кредитоспроможність пред’явника та інших відповідальних за векселем осіб;

• чи підписаний передатний напис керівником і головним бухгалтером юридичної особи-індосанта і завірений печаткою;

• чи організовує банк ведення хронологічних, систематичних записів і контроль за строками настання платежів за векселями і пред’явлення їх до опротестування.

Перевіряючи операції з авалювання векселів, слід з’ясувати, чи мають місце у банку випадки надання авалю за зазначеними нижче векселями та чи усвідомлює банк ризик, який притаманний указаним операціям:

• зі строком платежу за пред’явленням або строком більше шести місяців від моменту пред’явлення;

• з юридичними особами, векселі яких опротестовувалися протягом останнього року або мають прострочену заборгованість за наданими кредитами;

• з юридичними особами, до яких банком були застосовані штрафні санкції, а також розрахунковий рахунок яких відкрито в іншому банку.

Банк може поручитися за вексельне зобов’язання підприємства. У цьому випадку здійснюється контроль за розрахунковим рахунком підприємства. Банк повинен не допустити закриття розрахункового рахунка та за тиждень до дати платежу за векселями і протягом трьох календарних днів з моменту настання строку платежу не допустити залишків коштів за рахунками менше, ніж необхідно для погашення векселя (крім випадків обов’язкових платежів у бюджет).

Важливим етапом контролю операцій з цінними паперами є аудит операцій з акціями. У даному разі слід звернути увагу на:

• чи перевіряється банком право власності продавця на акції шляхом відправлення письмового запиту реєстратору або зберігачу;

• чи готується банком анкета власника цінного папера, згідно з вимогами реєстратора, необхідна для перереєстрації прав власності на акції;

• чи є в балансі банку paxунок 3202 «Акції та інші вкладення з нефіксованим прибутком, які випущені банком, у портфелі банку на інвестиції»;

• чи є кредити підприємствам, акції яких придбано.

Важливо оцінити, чи аналізує банк (тобто чи оцінює співвідношення) дані щодо придбання акцій підприємства та видачу кредитів цьому підприємству (якщо мають місце такі факти), а також наявність даних аналітичного обліку за акціями.

Треба перевірити, чи веде банк зведений реєстр власників акцій (емітованих банком), в який повинен вноситися власник акції тільки після повної сплати вартості акцій, на які він підписався.

Підтвердженням якості системи внутрішнього контролю є проведення банком зовнішнього аудиту юридичних осіб — акціонерів (учасників).

Аудитор перевіряє процедуру запобігання несанкціонованому доступу до службової інформації та її неправомірному використанню у разі суміщення різних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Згідно з діючою практикою сучасного аудиту необхідно контролювати два напрями. По-перше, поділ несумісних обов’язків і обмеження доступу до цінних паперів. По-друге, фізичну безпеку цінних паперів. Виходячи з цього треба перевіряти.

Якщо банк використовує інтернет-технології на ринку цінних паперів, то необхідно перевіряти наявність систем контролю, які б могли своєчасно реагувати на будь-які несанкціоновані дії з боку дилерів.

Матеріали аудиту з переліком порушень (табл. 14.5) розглядає керівник банку, який приймає рішення щодо затвердження результатів інвентаризації, яке оформляється наказом.

Таблиця 14.5