17 Облікова політика бюджетних установ

Кожна бюджетна установа, виходячи з конкретних умов своєї роботи та особливостей фінансово-господарської діяльності, а також враховуючи національні та міжнародні стандарти бух обліку, може вибирати найбільш прийнятний для себе варіант певних облікових процесів, який забезпечуватиме надійний контроль за ефективним використанням бюджетних коштів. Цей вибір і становить, власне, суть облікової політики бюджетної установи. Облікова політика бюджетної установи – це сукупність визначених у межах чинного законодавства принципів, методів і процедур, що використовуються бюджетною установою. Зміст облікової політики бюджетної установи можна викласти основними тезами, поданими нижче: 1. Джерелам покриття видатків є доходи загального та спеціального фонду. 2. порядок отримання асигнувань – через органи ДКУ. 3. щодо методів обліку видатків: облік видатків ведуть за кодами економічної класифікації видатків (КЕКВ) та кодами функціональної класифікації (КФК) роздільно касові та фактичні видатки загального та спеціального фондів. 4. знос необоротних активів нараховується 1 раз на рік 31 грудня прямолінійним методом. 5. для оцінювання вибуття запасів застосовують метод вибуття за середньозваженою ціною 6. визначення результатів виконання кошторису доходів та видатків здійснюється 1 раз на рік наприкінці року. З метою адаптації бухгалтерського обліку в бюджетних установах до міжнародних стандартів Державне казначейство України провело значну роботу: 1. Розроблено новий План рахунків, в якому уніфіковано понятійний апарат (активи, необоротні активи, запаси, доходи, виграти, власний капітал, фінансові результати); рахунки згруповано у класи, вилучено активно-пасивні розрахункові рахунки. 2. Бухгалтерський баланс побудовано за принципом «баланс-нетто»: оцінювання необоротних активів здійснюється за залишковою вартістю. План рахунків тісно пов'язаний з розділами балансу. 3. Внесено зміни до типової кореспонденції рахунків: курсові різниці за операціями з іноземною валютою списуються на фінансові результати; прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість списується на фінансові результати; наприкінці року визначається фінансовий результат виконання кошторису з відображенням його в пасиві балансу.