8.2 Порядок формування статутного фонду підприємств різних організаційно-правових форм

Правові основи господарської діяльності, яка базується на різноманітнос­ті суб'єктів господарювання різних форм власності, встановлює Господарський кодекс України від 16.01.2003 p. № 436-IV. Цей нормативний документ визначає основні принципи господарювання в Україні й регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації і здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Господарська діяльність, спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів і ведеться з метою одержання прибутку, є підприємництвом, суб'єктия підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які провадять господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав і обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, пе-редбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організа-ції — юридичні особи; приватні підприємці — громадяни України, іноземці та особи без громадянства; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господар-ських організацій (структурні одиниці).

Конкретизації норм цивільного законодавства, що можуть зачіпати права й ін­тереси юридичних осіб, присвячено також положення Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р.№435-Г7.

Організаційною формою господарювання виступає підприємство. З набута чинності Господарського кодексу України змінилася класифікація підприємі Розрізняють підприємства залежно від: форми власності; способу створення та формування статутного фонду; кількості працюючих та обсягу валового доходу; наявності та розміру в статутному фонді іноземних інвестицій; пов'язаності з інши­ми підприємствами (рис. 8.1).

402

Крім того, ГКУ виділяє такі особливі види підприємств, як селянські (фермер­ські) господарства та орендні підприємства.

До господарських організацій належать підприємницькі товариства, які на­лежать до юридичних осіб приватного права. Це означає, що, на відміну від юри­дичних осіб публічного права, підприємницькі товариства створюються на осно засновницьких документів. Юридична особа публічного права створюється ] порядчим актом президента України, органа державної влади чи органа місцево

404

ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

самоуправління. Відмітною рисою підприємницького товариства є мета, з якою воно створюється — одержання прибутку і подальший його розподіл між учасни­ками. Діяти подібним чином дозволено господарським товариствам і виробничим кооперативам.

Відповідно до ст. 113 ЦКУ господарським товариством є юридична особа, статутний (складовий) капітал якої розділено на частки між учасниками. Господар­ські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства. Засновником товариства може бути одна особа, якщо інше не встановлено законом. Заборонено створювати єдиним учасником повні і командитні товариства.

Повне товариство — товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями всім належним їм майном.

Командитним товариством є товариство, у якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть до­даткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи декілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах сум зроблених ними вкладів і не беруть участі в діяльності товариства.

Особа може бути учасником лише одного повного товариства. Також учас­никам командитного товариства дозволено ставати повним учасником лише водному командитному товаристві. При цьому повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства і вкладником цього ж командитного товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю — засноване однією чи декіль­кома особами товариство. Його статутний капітал поділено на частки, розмір яких встановлюється статутом. Учасники товариства не відповідають за його зо­бов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості своїх вкладів.

ТОВ заборонено мати єдиним учасником інше господарське товариство, учас­ником якого є одна особа. Крім того, особа може бути єдиним учасником лише одно­го ТОВ. При створенні товариства не можна допускати перевищення максимальної кількості його учасників (незабаром таке обмеження буде введено законом). У разі перевищення цієї кількості товариству необхідно буде протягом одного року пере­творитися на акціонерне товариство або ж ліквідуватися в судовому порядку.

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або декількома особами. Його статутний капітал поділено на частки, розмір яких визначено статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідар­но несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм

405

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В АГРОФОРМУВАННЯХ

майном, у розмірі, який встановлюється статутом товариством і для всіх учасників є однаково кратний до вартості внесеного кожним учасником вкладу. При визнанні банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у ста­тутному капіталі товариства. Отже, розмір додаткової відповідальності фактично не підлягає зменшенню, крім випадків, коли збанкрутіли одночасно всі учасники товариства з додатковою відповідальністю.

Акціонерне товариство — товариство, статутний капітал якого поділено на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонери не відповіда­ють за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. AT може бути створене й одним учасником. Можна володіти AT також шляхом придбання однією особою всіх акцій товариства. Водночас AT заборонено мати єдиним учасником інше підприємниць­ке товариство, учасником якого є одна особа.

Виробничий кооператив — це добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що ґрунтуєть­ся на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу в розмірах і порядку, встановлених статутом кооперативу і законом.

Засновниками виробничого кооперативу є лише фізичні особи. Законодавство встановлює мінімальну кількість членів виробничого кооперативу — три особи, і мінімальний вік, за досягнення якого фізичні особи можуть вступати в виробни­чий кооператив: 16 років. Крім членства, у виробничому кооперативі передбачене асоційоване членство, яке відрізняється від безпосереднього членства тим, що асо­ційований член вносить пайовий внесок і має право дорадчого голосу на загальних зборах. За недостатності майна кооперативу для погашення боргів члени коопера­тиву несуть відповідальність власним майном.

Засновник має право зарезервувати найменування юридичної особи терміном на два місяці (для ВАТ — на дев'ять місяців). Для цього він надає державному ре­єстратору заяву встановленого зразка про резервування найменування і документ, який підтверджує внесення плати за проведення резервування. Найменування юридичної особи має містити інформацію про організаційно-правову форму і назву. На резервування найменування державному реєстратору відводиться три робочих дні (починаючи від дати надходження необхідних документів). Реєстратор робить запис про резервування найменування і видає засновнику або уповноваженій йому особі відповідну довідку.

Протягом терміну резервування (2 чи 9 місяців) заявнику слід звернутися за вне­сенням до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи, або про державну реєстрацію змін до засновницьких документів, пов'язаних зі зміною найменування юридичної особи на зарезервоване найменування.

406

ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

Ст. 90 ЦКУ дозволяє підприємницькому товариству мати ще т. зв. комерційне (фірмове) найменування. Такому найменуванню держава зобов'язалася надавати правову охорону без подачі заявки на нього, його реєстрації і незалежно від того, є комерційне найменування частиною торгової марки чи ні.

Перед початком процедури державної реєстрації важливо визначитися з міс­цезнаходженням підприємницького товариства. Місцезнаходженням юридичної особи може вважатися місцезнаходження її постійно діючого виконавчого органу (тобто адреса, за якою знаходиться, наприклад, правління, дирекція і т. ін.). Місце­знаходженням суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується догово­ром, що передбачає передачу засновнику у власність чи користування приміщення, частини приміщення.

Для створення підприємницьких товариств їх засновники мають розробити засновницькі документи. До таких документів товариства відносять затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками (якщо інше не вста­новлено законом).

У статуті вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок вступу до това­риства і виходу з нього. У засновницькому договорі визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності з приводу його ство­рення, умови передачі майна учасників. Додаткові вимоги до змісту статуту і засно­вницького договору можуть бути встановлені як ЦКУ, так і іншим законом.

У засновницьких документах містяться відомості про розмір і склад статутного (складового) капіталу товариства. Повне товариство і командитне товариство ство­рюються і діють на підставі засновницького договору. Установчими документами товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерних товариств є тільки статут. Отже, стосовно повного і командитного товариства слід вживати поняття «складовий капітал», щодо ж товариства з обмеженою або додатковою від­повідальністю, AT — поняття «статутний капітал».

Згідно зі ст. 115 ЦКУ, статутний (складовий) капітал повинен утворюватися за рахунок майна, що передається учасниками у власність господарського товариства у вигляді вкладів. Такими вкладами можуть виступати будівлі, споруди, обладнан­ня та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), грошові кошти, в т. ч. в іноземній валюті. Проте можуть встановлюватися певні обмеження. Наприклад, ст. 86 ГКУ забороняє використовувати для формування статутного фон­ду товариства бюджетні кошти, грошові кошти, одержані в кредит і під заставу. Згід­но із Законом України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР при створен­ні страховика статутний фонд мусить бути оплачений виключно у грошовій формі.

407

При цьому дозволяється формувати статутний фонд страховика цінними паперами, що випускаються (але тільки за їх номінальною вартістю і не більше 25 % від загаль­ного розміру статутного фонду). Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, грошові кошти страхових резервів, а також грошові кошти, одержані в кредит, у позику й під заставу, та вносити нематеріальні активи.

Факт внесення вкладу підтверджується відповідними документами (у разі внесення грошей — довідкою банківської установи про надходження коштів на тимчасовий рахунок, а в разі внесення майна — актом приймання-передачі, товар­но-транспортною накладною, коносаментом тощо).

Фінансовий стан засновників — юридичних осіб стосовно здатності здійсни­ти відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, має бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майнове положення засновників-грома-дян повинне бути підтверджено декларацією про їх доходи і майно, завіреною від­повідним податковим органом.

Як правило, грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здій­снюється за згодою всіх його учасників. Лише в окремих випадках, встановлених за­коном, вона підлягає незалежній експертній оцінці. Так, згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 р. № 2658-ПІ, проведення такої оцінки передбачається при визначенні вартості внесків учасників і засновників господарського товариства, якщо в це то­вариство вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника чи засновника зі складу такого товариства. Закон України «Про режим іноземного інвестуван­ня» від 19.03.1996 р. № 93/96-ВР зобов'язує підтверджувати експертною оцінкою в Україні вартість іноземної інвестиції у вигляді інтелектуальної власності.

Особливості формування статутного (складового) капіталу такі. Сукупний розмір вкладів вкладників командитного товариства не повинен перевищувати 50 % від складового капіталу товариства. На момент державної реєстрації коман­дитного товариства кожен із вкладників має зробити вклад в розмірі не менше 25 % від повної суми свого внеску.

Розмір статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю не може бути меншим, ніж 100 мінімальних заробітних плат. Не допускається звільнення учасника від обов'язкового внесення вкладу в статутний капітал товариства, в т. ч. шляхом заліку вимог до товариства. До моменту державної реєстрації товариства його учасники мусять оплатити не менше 50 % суми своїх вкладів. Решта підлягає оплаті протягом першого року діяльності ТОВ.

Статутний капітал AT не може бути меншим, ніж 1250 мінімальних заробіт­них плат. Загальна номінальна вартість випущених акцій має дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства. Засновники зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25 % від статутного фонду і терміном не менше двох років.

408

ОБЛІК ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ

У виробничому кооперативі немає необхідності у формуванні статутного чи складового капіталу. Проте його члени повинні вносити пайові внески. До дня державної реєстрації кооперативу кожен член кооперативу зобов'язаний внести не менше 10 % свого пайового внеску. Частину пайового внеску, що лишилася невне-сеною, слід внести протягом першого року від дня державної реєстрації. У статуті кооперативу може встановлюватися й інший термін.

За прострочення внесення вкладів до статутного фонду установчими докумен­тами підприємства може бути передбачена відповідальність засновників. У випад­ках, коли створення статутного фонду є обов'язковим, така відповідальність перед­бачена законодавством України. Так, за невнесення свого вкладу проти термінів, передбачених законодавством та установчими документами господарського това­риства, учасник ТОВ сплачує на користь товариства 10 % річних з недовнесеної суми, якщо інше не визначено установчими документами.

Отже, в деяких випадках засновники до моменту державної реєстрації товари­ства повинні сплатити певну частку своїх вкладів. Тому для формування статутного (складового) капіталу в банку відкриваються спеціальні поточні рахунки. Функціо­нувати такі рахунки починають як поточні лише після одержання банком документів про державну реєстрацію господарського товариства. У разі відмови в державній реє­страції грошові кошти засновникам (учасникам) повертають, а рахунок закривають.

Порядок державної реєстрації юридичної особи визначає Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV. Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстрато­ром у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або в районній, районній в містах Києві і Севастополі державній адміністрації виключно за місцез-нахоженням таких осіб. На реєстрацію юридичної особи відведено три робочих дні від дати надходження всіх необхідних документів. Проте ГКУ (ст. 58) відводить на таку реєстрацію десять днів.

Після одержання свідоцтва про державну реєстрацію юридична особа стає на облік в органи статистики, Державної податкової служби, Пенсійного фонду, фон­дів соціального страхування, реєструється платником ПДВ і т. ін.