12.11.2 Обчислення собівартості продукції

промислових виробництв

У підсобних (промислових) виробництвах собівартість виробленої продукції визначається на умовах франко-склад.

Собівартість продукції підсобних виробництв, наприклад підприємств з пере­робки насіння соняшнику, що здійснюють переробку сільськогосподарської про­дукції, розраховується діленням витрат на переробку та вартості переробленої про­дукції (без вартості побічної продукції) на кількість одержаної основної продукції.

У разі переробки власної і давальницької сировини калькуляція собівартості продукції здійснюється у два етапи: спочатку обчислюється собівартість пере­робки одиниці сировини, для чого всі витрати на переробку (без вартості побічної продукції) ділять на кількість переробленої (власної та давальницької) сировини (переробка давальницької сировини розглядається як виконання робіт на сторо­ну), а потім визначається собівартість власної готової продукції, для чого вартість

769

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В АГРОФОРМУВАННЯХ

сировини та суми витрат, пов'язаних з її переробкою (без вартості використаних відходів та побічної продукції за реалізаційними цінами), діляться на кількість власної готової продукції.

Собівартість виробленої продукції млинів і крупорушок включає в себе вар­тість переробленої сировини та витрати, пов'язані з її переробкою.

Для визначення собівартості кожного виду продукції (борошна, дерті) вар­тість переробленого зерна та інші прямі витрати відносяться безпосередньо на кон­кретний вид продукції, а непрямі витрати на переробку розподіляються між видами продукції пропорційно умовній кількості переробленої сировини. Для розрахунку використовується показник продуктивності млина у разі виготовлення конкретно­го виду продукції. Наприклад, якщо продуктивність млина при переробці зерна на дерть на ЗО % вища, ніж при його розмелюванні на борошно, то зерно, перероблене на борошно, перераховується в умовну продукцію із застосуванням коефіцієнта 1,0, а на дерть — 0,7.

Приклад. Витрати на експлуатацію млина становлять 23 000 грн. Млин ви­робив 90 ц дерті та 800 ц борошна (власних). Вартість зерна, яке пішло на виго­товлення дерті, — 2800 грн., а на виготовлення борошна — 29 800 грн. Крім того, на давальницьких умовах було вироблено 700 ц дерті та 1200 ц борошна. Від перероб­ки одержано побічної продукції на 1000 грн. Продуктивність млина при переробці зерна на борошно на ЗО % менша, ніж при переробці на дерть. Розрахуємо собівар­тість власного борошна та дерті.

1. Визначаємо кількість умовної продукції, виробленої млином (умовних центнерів):

90 ц х 0,7 + 800 ц х 1,0 + 700 ц х 0,7 + 1200 ц х 1,0 = 2553 ум. ц.

2. Визначаємо собівартість переробки 1 ц умовної продукції: (23 000 грн. - 1000 грн.) : 2553 ум. ц. = 8,62 грн.

3. Вартість переробки зерна на дерть:

8,62 грн. х (700 ц х 0,7 + 90 ц х 0,7) = 4766,86 грн.

4. Вартість переробки зерна на борошно: 22 000 грн. - 4766,86 грн. = 17 233,14 грн.

5. Собівартість переробки 1 ц зерна на дерть: 4766,86 грн.: (90 ц + 700 ц) = 6,03 грн.

6. Собівартість переробки 1 ц зерна на борошно: 17 233,14 грн.: (800 ц + 1200 ц) = 8,62 грн.

7. Собівартість 1 ц борошна:

(800 ц х 8,62 грн. + 29 800 грн.) : 800 ц = 45,87 грн.

8. Собівартість 1 ц дерті:

(90 ц х 6,03 грн. + 2800 грн.) : 90 ц - 37,14 грн.

У плодоовочеконсервному виробництві розраховується собівартість кожного виду продукції. Для цього вартість перероблених овочів і фруктів (без вартості

770

т.

ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

відходів за цінами їх можливого використання) та інших компонентів (оцту, спецій, солі), оплати праці, відрахування на соціальні заходи працівників прямо відносять на відповідні види консервів. Витрати, які не можуть бути прямо віднесені на пев­ний вид продукції (непрямі витрати), розподіляються між окремими її видами про­порційно кількості вироблених умовних банок (1 ум. банка дорівнює 400 г).

Аналогічним чином розраховується собівартість продукції пункту соління, од­нак між видами продукції вартість компонентів (солі, спецій тощо) розподіляється за технологічними нормами, передбаченими рецептурою, а непрямі витрати — про­порційно кількості виробленої продукції.

Непрямі витрати в сушильному виробництві розподіляються між видами про­дукції пропорційно центнеро-дням.

Приклад. Сільськогосподарське підприємство здійснило засолювання овочів власного виробництва в бочки. За звітний період перероблено для реалізації:

• 60 ц огірків на суму 1800 грн.;

• 50 ц помідорів на суму 1850 грн.;

• ЗО ц капусти на суму 600 грн.

Планова собівартість 1 ц свіжих овочів склала:

• огірків — 25 грн.;

• помідорів — 32 грн.;

• капусти — 15 грн.

Списані компоненти для засолу (сіль, спеції) згідно з технологічними нормами:

• для огірків на суму 70 грн.;

• помідорів — на 80 грн.;

• капусти — на 20 грн.

Загальні витрати на засол овочів без вартості сировини склали 1300,16 грн., у т. ч. нарахована заробітна плата працівникам, які займаються засолюванням огірків, скла­ла 200 грн., засолювання помідорів — 250 грн., засолювання капусти — 150 грн.

Нерозподілені витрати: 700,16 грн. (1300,16 - 200 грн. - 250 грн. - 150 грн.).

Вироблено продукції засолу:

• огірків — 55 ц;

• помідорів — 46 ц;

• капусти — 27 ц. Усього — 128 ц.

Розподіляються непрямі витрати пропорційно кількості виробленої продукції. Для цього суми непрямих витрат на кожний окремий вид продукції слід поділити на загальну кількість отриманих овочів (700,16 грн.: 128 ц = 5,47 грн.) і отриманий результат помножити на кількість соління за видами.

У результаті розрахунків непрямі витрати відносяться на собівартість:

• огірків солоних у сумі 300,85 грн. (5,47 грн. х 55 ц);

• помідорів солоних у сумі 251,62 грн. (5,47 грн. х 46 ц);

• капусти солоної у сумі 147,69 грн. (5,47 грн. х 27 ц).

771

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В АГРОФОРМУВАННЯХ

Фактичні затрати на переробку огірків, що включають вартість сировини (1800 грн.) , непрямі витрати на переробку (300,85 грн.), вартість компонентів для засолювання (70 грн.), визначаються шляхом додавання всіх складових. У сумі ви­ходить 2370,85 грн.

Далі визначається фактична собівартість огірків солоних. Для цього загальну суму витрат слід поділити на кількість виробленої продукції. Собівартість 1 ц огір­ків солоних становить 43,11 грн. (2370,85 грн.: 55 ц).

Аналогічно визначається собівартість 1 ц помідорів і капусти: 52,86 грн. і 33,99 грн. відповідно (табл. 12.34).

Собівартість продукції виноробного виробництва визначається діленням суми витрат на виготовлення продукції, включаючи сировину і допоміжні матеріали, ви­користані у виробництві (без вартості відходів за реалізаційними цінами), на кіль­кість готової продукції. Непрямі витрати на виготовлення вина та виноматеріалів розподіляються між видами продукції пропорційно кількості, а при потребі врахо­вується ще й тривалість її зберігання.

Облік витрат на переробку винограду у сільськогосподарських підприємствах здійснюється окремо за виробництвом вино- та сокоматеріалів; вин і соків. Якщо ці виробництва ведуться за переділами (стадіями переробки), то облік витрат слід здійснювати в розрізі таких переділів за встановленими статтями витрат. 1. За виробництвом вино- та сокоматеріалів:

• переробка винограду і процес первинного виноробства (об'єкт калькуля­ції — необроблені вино- та сокоматеріали);

772

ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

• зберігання, догляд і технологічна обробка вино- та сокоматеріалів (об'єкт калькуляції — оброблені вино- та сокоматеріали);

• вироблення вакуум-сусла (об'єкт калькуляції — вакуум-сусло);

• багаторічне видержування виноматеріалів (об'єкт калькуляції — видержані виноматеріали).

2. За виробництвом вин і соків:

• зберігання, догляд і технологічна обробка вино- та сокоматеріалів (об'єкт калькуляції — оброблені виноматеріали);

• купажування виноматеріалів (об'єкт калькуляції — купажовані вино­матеріали);

• розлив вина (об'єкт калькуляції — вино у пляшках або в бочках).

У підприємствах та підрозділах з переробки й приготування кормів розра­ховується собівартість кожного виду одержаної продукції (вітамінно-трав'яного борошна, комбікормів, гранульованих кормів, кормосумішей тощо). Для цього вар­тість переробленої маси і добавок відноситься прямо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати на переробку розподіляються пропорційно масі переробленої сировини.

У хлібопекарному виробництві витрати відносять на собівартість певного виду продукції, а суми, які не можуть бути віднесені безпосередньо, розподіляються між видами продукції пропорційно виручці від реалізації.

Собівартість одиниці виробу розраховується шляхом ділення загальної суми витрат на випікання певного виду продукції на її кількість.

Приклад. На випікання хліба у сільгосппідприємстві списане за фактичною собівартістю борошно пшеничне (власного виробництва) у кількості 300 ц на суму 11 500 грн. і борошно житнє у кількості 200 ц на суму 7000 грн. Витрачені різні компо­ненти для випікання (сіль, цукор, дріжджі, молочні відвійки та ін.) на загальну суму 800 грн., у т. ч. на випікання пшеничного хліба — 500 грн. і житнього — 300 грн.

Фактичні витрати на випікання хліба склали 7600 грн. Отримано за звітний період виробів: хліба пшеничного вагою 1 кг — ЗО 000 шт. і житнього — 20 000 шт. Ціна реалізації (без ПДВ) 1 шт. хліба пшеничного — 0,58 грн., хліба житнього — | 0,53. Планова собівартість 1 шт. хліба пшеничного — 0,53 грн., житнього — 0,50.

Загальна вартість хлібних виробів за цінами реалізації — 28 000 грн., у т. ч. хлі­ба пшеничного — 17 400 грн. (ЗО 000 шт. х 0,58 грн.), хліба житнього — 10 600 грн. (20 000 шт. х 0,53 грн.).

Пропорційно виручці від реалізації розподіляємо витрати на:

• хліб пшеничний — 4723 грн. (7600 грн.: 28 000 грн. х 17 400 грн.);

• хліб житній - 2877 грн. (7600 грн.: 28 000 грн. х 10 600 грн.).

Загальна сума витрат, віднесених на собівартість хліба пшеничного, скла­ла 16 723 грн. (11 500 грн. + 500 грн. + 4723 грн.), хліба житнього — 10 177 грн. (7000 грн. + 300 грн. + 2877 грн.).

773

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В АГРОФОРМУВАННЯХ

Визначаємо фактичну собівартість одиниці виробу:

• хліба пшеничного — 0,56 грн. (16 723 грн.: ЗО 000 шт.);

• хліба житнього — 0,51 грн. (10 177 грн.: 20 000 шт.). Розрахунок собівартості продукції переробки молока ведеться залежно від

розмірів цього промислового виробництва.

У разі, коли переробка молока є незначною за своїм обсягом, витрати на таку переробку враховуються в цілому, без виділення цехових витрат. На окремі види продукції переробки молока (масло, вершки, сметану, сир тощо) розподіляють за­гальну суму непрямих витрат пропорційно виручці від їх реалізації.

Якщо переробка молока здійснюється як постійно діюче виробництво власним персоналом, то облік витрат ведеться за видами продуктів переробки: вершкове масло, жирний сир, знежирений сир, сир, згущене молоко, бринза та ін. за вста­новленими статтями витрат, з виділенням загальновиробничих (цехових) витрат, що враховуються окремо на субрахунку 233 або 913 «Загальновиробничі витрати промислових виробництв».

Собівартість одиниці окремих видів продукції переробки молока визнача­ється шляхом ділення витрат на виробництво конкретного виду продукції (без вартості молочних відвійок та іншої побічної продукції за цінами реалізації) на її кількість.

Приклад. У цеху з переробки молока сільськогосподарського підприєм­ства перероблено за рік 120 ц молока власного виробництва базисної жирності, з них 50 ц перероблено на вершки на суму 1500 грн. і 70 ц — на масло вершкове на суму 2100 грн.

Планова собівартість 1 ц молока становить 44 грн., реалізаційна ціна — 60 грн, Витрати на переробку склали 1150 грн.

Фактичний вихід готової продукції склав:

• 350 кг вершків за плановою собівартістю на суму 1610 грн.;

• 300 кг масла вершкового за плановою собівартістю на суму 2250 грн. Оприбутковано молочні відвійки (побічна продукція) за ціною можливої

реалізації:

• від переробки молока на вершки в сумі 530 грн.;

• від переробки молока на масло вершкове — 650 грн. Реалізовано:

• вершки в кількості 350 кг за ціною 7 грн. за 1 кг;

• масло вершкове в кількості 300 кг за ціною 11 грн. за 1 кг.

Планова собівартість 1 кг вершків склала 4,60 грн., а 1 кг масла — 7,50.

Порядок розподілу витрат на переробку молока на вершки і на масло верш­кове, а також калькуляція собівартості отриманої продукції в кінці року наведені в табл. 12.35.

774

Для обчислення собівартості продукцію забою тварин і птиці оцінюють за фактичною собівартістю. Розраховується фактична собівартість м'яса окремих видів тварин. Для цього до вартості тварин додають витрати на забій і виключа­ється вартість побічної продукції (шкур, субпродуктів першої та другої категорії тощо) за встановленими цінами чи цінами можливої реалізації. Результат ділиться на кількість одержаного м'яса.

На птахозабійних цехах калькулюється собівартість 1 ц охолодженого м'яса. Побічну продукцію (пух, пір'я, підкрилок, нестандартні тушки, субпродукти, кров, кишки) слід оцінювати за цінами можливої реалізації.

У разі переробки декількох видів птиці непрямі витрати птахозабійного цеху розподіляються з урахуванням продуктивності конвеєрної лінії для переробки окремих видів птиці шляхом розрахунку кількості умовних голів з використанням таких коефіцієнтів: дорослі кури і курчата — 1,0, качки — 2,0, індики і гуси — 4,0. На конкретний вид продукції відносять безпосередньо вартість забитої птиці та ви­користаних матеріалів.

Для визначення собівартості продукції забою кролів (м'ясо і шкурки) всі ви­трати на забій, включаючи вартість забитих кролів за собівартістю (без вартості побічної продукції за цінами її можливої реалізації), розподіляються між цими ви­дами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

Приклад. Птахофабрика має птахозабійний цех, де проводиться промислова переробка птиці. За звітний період здійснено забій вирощених у господарстві: • курей дорослих (10 000 голів) у живій вазі 150 ц, за плановою собівартістю

(з доведенням у кінці року до фактичної) 52 000 грн.;

775

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В АГРОФОРМУВАННЯХ

• курчат (15 000 голів) у живій вазі 120 ц, за плановою собівартістю (з доведен­ням у кінці року до фактичної) 45 000 грн.;

• качок (5000 голів) у живій вазі 90 ц, за плановою собівартістю (з доведенням у кінці року до фактичної) 27 500 грн.

Сума витрат на забій усієї птиці становить 9100 грн. Для розподілу витрат на переробку забита птиця перераховується в умовні голови із застосуванням зазна­чених вище коефіцієнтів.

Вартість побічної продукції від забою курей за цінами можливої реалізації ста­новить 1800 грн., курчат — 1700, качок — 900 грн.

Отримано від забою охолоджене патране м'ясо: курей — 93 ц, курчат — 72 і качок — 54 ц.

У табл. 12.36 наведено порядок калькуляції собівартості продукції птахозабій-ного цеху.

До промислового виробництва сільськогосподарських підприємств належить також забій хутрових звірів. Сума витрат на забій розподіляється за видами звірів пропорційно кількості забитих голів. Шкурки, отримані від забою, можуть бути стандартними і нестандартними. Витрати по них розподіляються пропорційно їх вартості за цінами можливої реалізації.

До собівартості шкурок, крім вартості забитих звірів, витрат на забій, вклю­чаються також витрати на первинну обробку і зберігання знежирених шкурок у холодильнику (за вирахуванням вартості побічної продукції за цінами можливої реалізації). Витрати на зберігання шкурок у холодильнику розподіляються за їх видами, з урахуванням зайнятої площі й періоду зберігання.

Приклад. Сільгосппідприємство вирощує і здійснює забій норок і нутрій. За рік було забито 120 голів норок на суму 10 100 грн. і 180 голів нутрій на суму 5400 грн. Усього забито 300 голів хутрових звірів. Вартість забитих тварин за пла­новими цінами склала: норок — 7200 грн., нутрій — 4500 грн.

Витрати на забій і первинну обробку шкурок норок і нутрій склали 3800 грн.

Розподіляємо ці затрати пропорційно кількості забитих голів і отримуємо ви­трати на забій і первинну обробку шкурок:

• норок - 1520 грн. (3800 грн.: 300 гол. х 120 гол.);

• нутрій - 2280 грн. (3800 грн.: 300 гол. х 180 гол.).

Від забою оприбутковано за плановою собівартістю шкурки:

• норок стандартні в кількості 95 шт. за плановою ціною за 1 шт. 100 грн. на суму 9500 грн. і нестандартні — 25 шт. за ціною 50 грн. на суму 1250 грн.;

• нутрій стандартні в кількості 140 шт. за плановою ціною за 1 шт. 46 грн. на суму 6440 грн. і нестандартні — 40 шт. за ціною 23 грн. на суму 920 грн. Оприбутковано побічну продукцію за цінами можливої реалізації на суму

1200 грн., у т. ч. від забою норок — на суму 480 грн. і від забою нутрій — на суму 720 грн.

776

• стандартних — 13 300 грн. (95 шт. х 140 грн.);

• нестандартних — 1750 грн. (25 шт. х 70 грн.).

Усього вартість шкурок норок за реалізаційними цінами склала 15 050 грн. (13 300 грн.+ 1750 грн.).

Визначаємо вартість шкурок нутрій за цінами реалізації:

• стандартних — 8400 грн. (140 шт. х 60 грн.);

• нестандартних — 1200 грн. (40 шт. х ЗО грн.).

Усього вартість шкурок нутрій за реалізаційними цінами склала 9600 грн. (8400 грн. + 1200 грн.).

Питома вага затрат на отримані шкурки норок стандартні становить 88,4 % (13 300 грн.: 15 050 грн. х 100 %) і нестандартні - 11,6 % (1750 грн.: 15 050 грн. х х 100 %).

Питома вага витрат на шкурки нутрій стандартні становить 87,5 % (8400 грн.: 9600 грн. х 100 %) і нестандартні - 12,5 % (1200 грн.: 9600 грн. х 100 %).

Усього здійснено фактичних витрат на забій норок і первинну обробку їх шкурок у сумі 11 140 грн. (10 100 грн. + 1520 грн. - 480 грн.). За питомою вагою розподіляємо витрати на шкурки норок стандартні, які дорівнюють 9847,76 грн. (11 140 грн. х 88,4 %), ділимо отриманий результат на кількість шкурок норок

777

стандартних і отримуємо фактичну собівартість однієї шкурки норки стандартної, яка дорівнює 103,66 грн. (9847,76 грн.: 95 шт.); таким же чином визначаємо фак­тичну собівартість однієї шкурки норки нестандартної, яка дорівнює 51,69 грн. (11 140 грн. х 11,6% :25 шт.).

Аналогічно визначається фактична собівартість шкурок нутрії:

• сума витрат на стандартні шкурки нутрій — 6090 грн. [(5400 грн. + 2280 грн. -

- 720 грн.) х 87,5 %];

• сума витрат на нестандартні шкурки нутрій — 870 грн. [(5400 грн. + 2280 грн. -

- 720 грн.) х 12,5 %].

Ділимо отримані результати відповідно на кількість шкурок нутрій стандарт­них і нестандартних і визначаємо фактичну собівартість однієї шкурки нутрії стан­дартної, яка дорівнює 43,50 грн. (6090 грн.: 140 шт.), і нестандартної — 21,75 грн. (870 грн.: 40 шт.).

Витрати на переробку соломки на тресту і трести на волокно враховуються за такими переділами на окремих аналітичних рахунках з аналогічними назвами:

1. переробка соломки на тресту;

2. переробка трести на волокно.

На першому аналітичному рахунку враховують витрати на переробку солом­ки на тресту. Протягом року соломку оцінюють за плановою собівартістю, а в кін­ці року коригують до фактичної. Тресту оцінюють також за плановою собівартіс­тю, яка включає вартість соломки і вартість затрат на її переробку, і відносять на другий аналітичний рахунок, на якому враховують витрати на переробку трести на волокно. Собівартість волокна складається з вартості трести і вартості витрат на її переробку.

Фактична собівартість 1 ц трести і волокна визначається шляхом ділення за­гальних витрат на переробку, включаючи вартість сировини (без вартості побічної продукції), на отриману кількість трести і волокна.

У кінці року планову собівартість трести і волокна коригують до фактичної.

Приклад. У сільгосппідприємстві на тресту перероблено 600 ц льону власного виробництва за фактичною вартістю 12 грн. за 1 ц на суму 7200 грн. Вартість солом­ки за плановою собівартістю (11 грн. за 1 ц) склала 6600 грн.

Витрати на переробку соломки становлять 1200 грн. Отримано від переробки 360 ц трести.

На переробний завод реалізовано 200 ц отриманої трести, а 160 ц переробле­но підприємством на волокно. У результаті переробки отримано 40 ц волокна. Оприбутковано побічної продукції за цінами можливої реалізації на суму 160 грн. Здійснено витрати на переробку трести на суму 1500 грн.

Фактична собівартість 1 ц становить 23,33 грн. [(7200 грн. + 1200 грн.) : 360 ц], планова собівартість 1 ц трести становить 22,50 грн. Різниця між фактичною і пла­новою собівартістю 1 ц трести склала 0,83 грн.

778

Розрахунок фактичної собівартості 1 ц волокна здійснюється в такому порядку.

Визначаємо фактичну собівартість переробленої сировини (трести), яка ста­новить 3732,80 грн. (160 ц х 23,33 грн.). Додаємо затрати на переробку трести в сумі 1500 грн., виключаємо вартість побічної продукції в сумі 160 грн. і отримаємо ре­зультат 5072,80 грн., який ділимо на кількість волокна (40 ц). Отримуємо фактичну собівартість 1 ц волокна льону в сумі 126,82 грн.

На великих цегельних виробництвах, що працюють цілий рік, витрати на виробництво цегли враховують у розрізі таких переділів: заготівля глини і піску; формування і сушка цегли-сирцю; випалювання цегли. За кожним із зазначених переділів обчислюється собівартість продукції: 1 м³ глини і піску; 1 тис. шт. цегли-сирцю і 1 тис. шт. обпаленої цегли.

На третьому переділі нарівні з основною продукцією утвориться побічна — бита цегла. Вона оцінюється за ціною можливого використання і виключається з вартості обпаленої цегли.

Там, де цегельне виробництво незначне, має сезонний характер, переділи не ви­діляються й облік витрат ведеться на одному аналітичному рахунку «Виробництво цегли». При цьому собівартість обпаленої цегли визначається витратами на видо­буток глини і піску, виготовлення цегли-сирцю і випалювання цегли (без вартості побічної продукції за цінами реалізації).

Приклад. Сільськогосподарське підприємство має цегельне виробництво. У весняно-літній період ним виготовлено 180 тис. шт. обпаленої стандартної чер­воної цегли. Витрати на видобуток глини і піску, виготовлення цегли-сирцю і випа­лювання цегли, що враховуються на одному аналітичному рахунку «Виробництво цегли», склали за рік 26 900 грн.

Оприбутковано (протягом року) виготовлену цеглу червону стандартну за плановою собівартістю 1 тис. шт. 125 грн., усього на суму 22 500 грн. Бій цегли оприбутковано за цінами можливої реалізації на суму 3500 грн.

Фактична собівартість 1 тис. шт. цегли червоної стандартної склала 130 грн. [(26 900 грн. - 3500 грн.) : 180 тис. шт.].

У разі заготівлі деревини з власних лісонасаджень розраховується собівартість 1 м³ ділової деревини. Для цього витрати, включаючи плату за деревину, реалізо­вану на пні (без вартості побічної продукції, наприклад, дров за ціною можливого використання), ділять на кількість одержаної продукції.

Окремо обчислюються витрати на виготовлення пиломатеріалів, фактична со­бівартість яких складається з вартості розпиляної деревини (колод), заготовленої власними силами та придбаної, а також витрати на їх розпилювання, зменшених на вартість одержаної побічної продукції (обаполу, обрізків, тирси), яка оцінюється за цінами можливого використання. У разі розпилювання на пилорамах сільськогос­подарських підприємств деревини інших юридичних та фізичних осіб обчислення собівартості здійснюється у встановленому порядку.

779

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В АГРОФОРМУВАННЯХ

Приклад. На власній пилорамі сільськогосподарського підприємства здійсне­не розпилювання куплених колод у кількості 160 м³ за фактичною вартістю 13 200 грн. Витрати на розпилювання склали 2400 грн. Після розпилювання отримано дошку необрізну в кількості 120 м³,оприбутковану (протягом року) за плановою собівартістю 1 м³112,50 грн. на суму 13 500 грн. (120 м³ х 112,50 грн.).

Отриману побічну продукцію (обапіл, дрова, тирса) оприбутковано за цінами можливої реалізації на суму 1800 грн.

Визначаємо фактичну собівартість 1 м³ дошки необрізної, яка дорівнює 115 грн. [(13 200 грн. + 2400 грн. - 1800 грн.) : 120 м³].

Витрати сільськогосподарських підприємств на добування торфу плануються і обліковуються в цілому по виробництву незалежно від цільового призначення тор­фу. Готовою продукцією є заготовлений торф, висушений до встановлених кондицій.

У разі потреби розрахунок собівартості торфу здійснюватиметься з урахуван­ням його вологості, яка береться на рівні: торф для добрив — 55 %, для підстилки — 40, кусковий на паливо — 33, фрезерний на паливо - 40 %. Це дає змогу визначити собівартість заготовленої продукції в перерахунку на торф умовної вологості.

Для визначення собівартості 1 т заготовленого для певного призначення торфу необхідно витрати на торфорозробку поділити на кількість торфу умовної вологості і помножити на кількість торфу умовної вологості певного призначення. Одержаний результат ділиться на фізичну масу торфу. Виготовлення торфобрике­тів слід розглядати як окремий переділ торфорозробок. Собівартість виготовлених брикетів складається з вартості використаного торфу та інших компонентів і ви­трат на приготування маси, її формування та сушіння.

Приклад. Сільськогосподарське підприємство здійснило заготівлю торфу у кількості 900 т вологістю 55 % для удобрення полів. Здійснено витрат на видо­буток торфу в сумі 6480 грн. Планова собівартість 1 т торфу — 7,50 грн.

Визначаємо фактичну собівартість 1 т торфу, яка дорівнює 7,20 грн. (6480 грн.: 900 т).

Облік витрат при переробці насіння олійних культур (соняшнику, конопель, льону та ін.) на олію ведуть на окремих аналітичних рахунках за кожною культурою в розрізі встановлених статей витрат.

Собівартість 1 ц олії визначають у такому порядку: від загальних витрат на виробництво олії з власної сировини виключають вартість побічної продукції за цінами реалізації й отриманий результат ділять на кількість отриманої олії.

Приклад. Сільгосппідприємство у власному цеху переробило за звітний рік 650 ц соняшнику власного виробництва врожаю минулого року на олію. Вартість сировини за фактичною собівартістю — 19 500 грн. Витрати на пере­робку склали 6100 грн.

Вироблено олії рослинної 150 ц при плановій собівартості 1 ц 140 грн.

780

ОБЛІК ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА

Побічну продукцію (шрот, призначений для годування тварин) за цінами мож­ливої реалізації оприбутковано на суму 4400 грн.

Витрати на виробництво олії за вирахуванням вартості побічної продукції склали 21 200 грн. (19 500 грн. + 6100 грн. - 4400 грн.).

Фактична собівартість 1 ц олії — 141,33 грн. (21 200 грн.: 150 ц).

Після складання звітних калькуляцій собівартості продукції промислових ви­робництв проводять розрахунок на списання різниці між фактичною її собівартіс­тю та плановою.