logo
ОБУ (Лекції)

3.1. Принципи та форми грошових розрахунків

Виконання кошторису пов’язане зі здійсненням розрахунків із постачальниками, бюджетом, підзвітними особами, іншими фізич­ними та юридичними особами, з якими бюджетні установи перебувають у господарських відносинах. Операції щодо грошових розрахунків мають бути законними, своєчасно здійсненими й завершеними до кінця бюджетного року. Тому головними завданнями обліку розрахункових операцій у бюджетних установах є: чітке дотримання чинного законодавства в обліку розрахункових операцій, а саме своєчасне й правильне відображення наявності та руху (надходження та вибуття) грошових коштів, забезпечення наявності первинних документів, контролю за своєчасністю проведення платежів, встановленого порядку розрахунків, постійний контроль за раціональним використанням коштів.

Об’єктами обліку грошових коштів і розрахунків виступають:

облік грошових коштів у касі установи;

облік грошових коштів установи на рахунках в органах казначейства чи установах банків;

облік розрахунків із підзвітними особами;

облік розрахунків із різними дебіторами і кредиторами.

Єдині вимоги до порядку ведення бюджетними установами бухгалтерського обліку руху коштів у касі, на рахунках в установах банків або в органах Державного казначейства, розрахунків із дебіторами та інших активів регламентує Інструкція з обліку коштів, розрахунків та інших активів бюджетних установ, затверджена наказом Державного казначейства від 26.12.2000 р. № 242.

Зазначені розрахунки здійснюють за двома формами: безготів­ковими і готівковими.

Безготівкові розрахунки бюджетних установ здійснюють на основі таких принципів:

Безготівкові й готівкові розрахунки в бюджетних установах здійснюють через органи Державного казначейства України. Порядок їх здійснення регламентує Порядок обслуговування державного бюджету за видатками, затверджений наказом Державного казначейства України від 25.05.2004 р. № 89 та Порядок казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затверджений наказом Державного казначейства від 04.11.2002 р. № 205 із подальшими змінами й доповненнями, а також Інструкція № 242.

Відповідно до вказаних законодавчих документів органи Державного казначейства здійснюють розрахунково-касове обслуговування бюджетних установ шляхом проведення платежів із реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків, відкритих бюджетними установами в органах Державного казначейства, як уже зазначалося в попередній темі, лише відповідно до затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду, планів спеціального фонду та планів використання бюджетних коштів та за наявності відповідного бюджетного зобов’язання.

Здійснення видатків розпорядниками бюджетних коштів за грошовими зобов’язаннями, що виникають у господарських відносинах, проводять переважно в безготівковій формі на підставі таких розрахункових документів: меморіального ордеру, платіжного доручення, вимоги-доручення, розрахункових чеків, акредитивів, векселів, які мають містити реквізити й відповідати вимогам щодо заповнення їх відповідно до Інструкції про безготів­кові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22.

Форми розрахункових документів для здійснення розрахункових операцій установа обирає самостійно і зазначає під час укладання договорів на обслуговування. Виходячи з технічних можливостей установи та обслуговуючого банку вони можуть подавати­ся до банку як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи програмно-технічний комплекс «клієнт-банк». На жаль, в органах Державного казначейства програмно-технічний комплекс системи «Клієнт-банк» за касового обслуговування бюджетних установ відсутній.

Найпоширенішими із перелічених платіжних документів у використанні щодо бюджетних установ є платіжні доручення, які є підставою для здійснення видатків розпорядників коштів. Їх застосовують для розрахунків за фактично отримані матеріальні цінності (виконані роботи, надані послуги), у порядку поперед­ньої оплати, для завершення розрахунків за актами попередньої звірки взаємної заборгованості, для переказу бюджетних коштів підвідомчим установам, для перерахування сум, які належать фізичним особам (заробітної плати, стипендії, пенсії та інших грошових доходів) на їхні рахунки, відкриті в установах банків.

Платіжні доручення готуються власниками рахунків і підтверджуються документами, які свідчать про цільове спрямування коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспорт­ні накладні, трудові угоди, договори на виконання робіт, звіти про результати здійснення процедур закупівель товарів і послуг за державні кошти). Для окремих видатків Міністерства оборони України та інших органів виконавчої влади, що становлять державну таємницю, перелік яких узгоджується із Державним казначейством України та відповідними органами виконавчої влади, незалежно від суми разового платежу подання підтверджувальних документів не потрібне.

Порядок оформлення і подання платіжних доручень органам Державного казначейства регламентується вимогами щодо обліку зобов’язань розпорядників бюджетних коштів, згідно з якими розпорядник коштів як споживач має сплатити належну суму виконавцеві за умови реалізації цих зобов’язань.

Платіжні доручення подають до органів Державного казначейства у двох примірниках.

Платіжне доручення містить такі реквізити:

Розпорядники бюджетних коштів зазначають у платіжному дорученні дату валютування, яка має бути в межах одного бюджетного періоду й терміну дії платіжного доручення.

Дата платіжного доручення має відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли після операційного часу. Термін дії платіжного доручення встановлюється у межах 10 календарних днів від дня його виписки, день заповнення платіжного доручення не враховується.

У полі «Призначення платежу» платіжного доручення зазначають такі реквізити:

Реєстраційний номер присвоюють за допомогою програмного забезпечення кожному бюджетному зобов’язанню, а також проставляють на документі, що підтверджує факт взяття на облік бюджетного зобов’язання, або в графі «Примітка» реєстру бюджетних зобов’язань розпорядників бюджетних коштів (у випадках, коли документи розкривають плани оперативної діяльності чи специфіку органів державної влади, що забезпечують оборону або безпеку України).

Код оплати проставляють згідно із довідником, який формується Державним казначейством України.

Платіжні доручення перевіряються щодо правильності заповнення реквізитів та призначення платежу:

назви документа;

номера документа, числа, місяця, року складання;

назви та коду (номера) установи платника та отримувача коштів, номерів рахунків за дебетом і кредитом;

назви установи банку, органу Державного казначейства України (отримувача та платника коштів) і номера коду;

суми платежу (цифрами та літерами);

назви (вид товарів, робіт, послуг), за які здійснюється оплата, номера і дати документа, на підставі якого здійснюється платіж (договір, рахунок, товарно-транспортний документ), номера і дати;

кодів бюджетної класифікації доходів та видатків при здійсненні видатків із бюджету, перерахуванні коштів до бюджету або перерозподілі бюджетних коштів.

Подання платіжних доручень до органів Державного казначейства здійснюють одночасно в паперовій та електронній формі. Виписки за здійснені операції надають за результатами поперед­нього операційного дня.

Після проведення платежу на платіжних дорученнях, за якими проведено оплату, ставиться відмітка у вигляді штампа казначея «Сплачено».

Форму безготівкових розрахунків вимоги-доручення через органи Державного казначейства застосовують для здійснення безготівкових розрахунків у разі примусового списання (стягнення) із реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників, одержувачів та рахунків інших клієнтів лише у випадках, установлених законами України та за рішенням суду.

Порядок примусового списання коштів із рахунків установ та організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затверджений наказом ДКУ від 05.10.2001 р. № 175. Примусове списання (стягнення) коштів із рахунків, які відкриті на ім’я органів Державного казначейства в установах Національного банку України та комерційних банків, здійснюється в порядку, визначеному постановою Правління Національного банку України від 27.12.1999 р. № 621 «Про затвердження Інструкції про міжбанківські розрахунки в Україні» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 29.03.2001 р. № 135.

Примусове списання (стягнення) коштів із реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків, на яких обліковуються кошти загального і спеціального фондів установ та організацій, та рахунків інших клієнтів, що відкриті в органах Державного казначейства, проводять органи Державного казначейства за платіжни­ми вимогами.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або за договірного списання отримувача до бан­ку, який обслуговує платника, здійснити без погодження із платником переказ певної суми коштів із рахунка платника на рахунок отримувача.

Платіжну вимогу та супровідні документи стягувач подає до банку, що його обслуговує, або до органу Державного казначей­ства, в якому обслуговується установа — боржник. Платіжна вимога і супровідні документи є обов’язковими. Розпорядження стосовно примусового стягнення оформляється на бланку платіж­ної вимоги за формою, згідно із вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, затверджених Національним банком України.

У рядку «Платник» вказується назва установи — боржника;

За примусового списання коштів на підставі виконавчого документа чи за здійснення примусового списання відповідно до ст. 8 Господарського процесуального Кодексу, стягувач подає до органу Державного казначейства відповідний виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, копію претензії та відповідь платника на претензію.

Платіжну вимогу та супровідні документи, як зазначалося, стягувач подає до банку, що його обслуговує, чи до органу Державного казначейства, де обслуговується боржник. Після перевірки установа банку, орган Державного казначейства надсилає їх до органу казначейства, де обслуговується платник. Банк стягувача приймає платіжні вимоги впродовж 10 календарних днів від дати їх складання, а орган Державного казначейства, в якому обслуговується установа — боржник, — упродовж 30 календарних днів від дати їх складання. При надходженні платіжної вимоги до органів Державного казначейства безпосередньо від стягувача термін дії платіжної вимоги не має перевищувати 10 днів від дня її складання.

Платіжні вимоги, що надходять до казначейства впродовж операційного часу, виконуються в день їх надходження. У разі відсутності коштів на рахунку розпорядника, одержувача бюджет­них коштів або інших клієнтів для виконання платіжних вимог вимоги в той самий день повертаються без виконання стягувачу.

Реєстрацію документів, що надійшли до органу Державного казначейства, здійснюють у журналі реєстрації розрахункових документів щодо примусового списання (стягнення) коштів; платіжні вимоги передаються виконавцю під підпис у журналі реєстрації розрахункових документів щодо примусового списання коштів для проведення стягнення.

Примусове списання (стягнення) коштів загального фонду державного бюджету проводиться органами Державного казначейства в межах асигнувань на поточний рік і за наявності на відповідних реєстраційних рахунках та рахунках інших клієнтів коштів за відповідними кодами бюджетної класифікації. Примусове списання коштів здійснюється за тим самим кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким би здійснювався платіж, якби оплата була проведена не примусово. Витрати, пов’язані із урегулюванням господарського спору, санкцій за іншими видатками, стягуються за кодом 1135 «Інші видатки».

Після проведення примусового списання (стягнення) коштів розпорядники та одержувачі бюджетних коштів мають увідповід­нити облік зареєстрованих в органах Державного казначейства зобов’язань до проведених операцій і внести відповідні зміни до кошторису доходів та видатків.

Використання банківських платіжних карток, акредитивів та векселів як платіжних документів регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Акредитиви можуть застосовуватися установами як за коштами загального, так і спеціального фондів бюджету. Порядок оформ­лення акредитивів і терміни їх дії для установ, що здійснюють казначейське обслуговування кошторисів, установлює Державне казначейство України. Це, зокрема, форма розрахунків, за якою банк-емітент за дорученням свого клієнта зобов’язаний виконати платіж третій особі за поставлені товари (роботи, послуги) або надати повноваження третій особі здійснити платіж.

Цією формою розрахунків передбачена участь:

Власне, така форма безготівкових розрахунків є різновидом форм договору, оскільки за цими операціями всі зацікавлені сторони мають справу лише із документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов’язань.

Розрізняють такі види акредитивів:

Термін дії акредитива встановлюється відповідно до чинного законодавства.

Меморіальні ордери застосовують для оформлення внутрішньобанківських операцій, операцій щодо списання коштів із рахунка платника, здійснення договірного списання з рахунка свого клієнта на підставі його письмового доручення або розпорядження стягувача про списання коштів із рахунка платника.

Розрахункові чеки використовують у безготівкових розрахун­ках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги). Їх застосовують лише для безготівкових переказів із рахунка чекодавця на рахунок одержувача коштів, і вони не підлягають оплаті готівкою (фізичні особи можуть обмінювати розрахунковий чек на готівку або отримувати решту із суми розрахункового чека, але не більш як 20 відсотків від суми чека).

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавці бронюють кошти у банку на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками»

Термін дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, що видається фізичній особі для одноразового розрахунку, — 3 місяці.

Чекова книжка може видаватися для розрахунків із будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.

Чек із чекової книжки виписується при здійсненні платежу і видається при отриманні товарів, виконаних робіт та наданих послуг. Під час виписування чека чекодавець обов’язково переписує залишок ліміту із корінця попереднього чека на корінець виписаного і вказує новий залишок ліміту, а також дотримується всіх правил заповнення.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого обліку.

Виготовляються чеки на замовлення комерційного банку за зразком, затвердженим Національним банком України, брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Для розрахунків, що використовуються фізичними особами для здійснення одноразових операцій, виготовляються окремі бланки.