logo
копспОО

10.2. Групування витрат

Економічно обґрунтоване групування витрат згідно нормативних документів є основою створення та функціонування підсистеми їх обліку. При виборі напрямків класифікації витрат необхідно виходити з потреб управління підприємством та прийняття управлінських рішень щодо запровадження або розширення різних видів діяльності, функціонування структурних підрозділів, асортименту продукції, що випускається, тому облік витрат необхідно організувати за такими напрямками:

  1. за видами діяльності підприємства;

  2. за елементами (видами) витрат;

  3. за способом включення до собівартості продукції (прямі та непрямі);

  4. за місцем виникнення (групуються по цехам, відділам, ділянкам, бригадам тощо);

  5. за видами продукції, робіт, послуг;

  6. за етапами виробничого процесу (стадіями, переділами);

  7. за часом виникнення (по календарним періодам);

  8. за статтями калькулювання.

Організація обліку витрат за видами діяльності дозволяє визначити їх фінансові результати, встановити чинники, що на них впливають та скласти форму 2 “Звіт про фінансові результати”. Для цього облік витрат необхідно організувати за центрами виникнення витрат у розрізі виробництв та структурних підрозділів, що забезпечить управління їхньою діяльністю (рис. 10.2).

Рис. 10.2. Класифікація витрат за видами діяльності підприємства

Витрати звичайної діяльності – це витрати, що виникають під час будь-якої діяльності підприємства, а також операцій, що її забезпечують або виникають в наслідок здійснення такої діяльності. Вони включають витрати: 1) операційної, основної діяльності підприємства, а також інших видів діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою; 2) іншої діяльності (фінансової та інвестиційної).

Витрати основної діяльності – це витрати, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходів (50%). Витрати основної діяльності включають витрати виробництва, витрати управління та витрати на збут.

До складу витрат виробництва включають прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати, з яких складається виробнича собівартість продукції (робіт, послуг).

Адміністративні витрати – це витрати, пов’язані з обслуговування підприємства та управління ним. Витрати на збут - це витрати, пов'язанні з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг). До складу інших операційних витрат включаються витрати з реалізації іноземної валюти, інших оборотних активів, з операційної оренди активів, втрати від операційної, курсової різниці, резерви сумнівних боргів, уцінка запасів, суми сплачених штрафів, пені.

До фінансових витрат відносять витрати на сплату процентів, за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу. Витрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності крім фінансових витрат, але не пов'язані безпосередньо з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Надзвичайні витрати, що виникають внаслідок операцій або подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не відбуваються часто або регулярно, включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства в наслідок збитків від надзвичайних подій.

Групування витрат за економічними елементами використовують для розробки технологічних карт, складання кошторисів, розробки нормативної бази виробництва, визначення структури витрат за їх видами. Перелік та склад кожного виду витрат підприємство визначає, виходячи із вимог П(С)БО 16 «Витрати» [] та зазначає у наказі про облікову політику. Витрати операційної діяльності групуються за такими елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (рис. 10.3).

Рис. 10.3. Групування витрат операційної діяльності

Організація обліку кожного виду витрат потребує розв’язання цілого комплексу обліково-економічних завдань.

Організація обліку матеріальних витрат призначена забезпечити облік витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва) сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів. Оптимальна організація обліку матеріальних витрат забезпечує раціональне використання сировини і матеріалів, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності продукції підприємства.

Для організації обліку витрат на оплату праці необхідно організувати облік відпрацьованого робочого часу (годин, днів) або облік виробітку, що дозволить забезпечити нарахування заробітної плати за окладами й тарифами, премій та заохочень, матеріальної допомога, компенсаційних виплат, оплати відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інших витрат на оплату праці.

Для організації обліку відрахувань на соціальні заходи (відрахувань на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхових внесків на випадок безробіття, відрахувань на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахувань на інші соціальні заходи) необхідно організувати облік заробітної плати за структурними підрозділами та категоріями персоналу.

Для організації обліку амортизації необхідно організувати аналітичний облік основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів за групами об’єктів та структурними підрозділами, де їх експлуатують.

Для організації обліку інших операційних витрат необхідно організувати облік витрат на відрядження, на послуги зв'язку, плати за розрахунково-касове обслуговування, тощо.

За способом включення до собівартості продукції витрати поділяють на прямі, що належать до одного виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати) і непрямі, що належать до двох і більше видів продукції. Такий поділ безпосередньо впливає на організацію обліку витрат. Прямі витрати можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом, тобто на підставі первинних документів, що засвідчують їх виникнення. А непрямі витрати необхідно збирати на окремих рахунках і розподіляти між об’єктами обліку витрат шляхом розподілу.

Для організації калькулювання собівартості продукції, робіт або послуг витрати групують за статтями калькулювання. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

    1. Методи обліку витрат

      Для обліку витрат можна використовувати різні методи або модифікації того самого методу. Незважаючи на застосування деякими підприємствами або галузями економічної діяльності самостійних методів обліку витрат і методів калькулювання, між ними існує тісний взаємозв’язок і взаємозумовленість, тому що вони є етапами єдиного процесу виявлення собівартості продукції підприємства.

Метод обліку витрат – це узагальнення і відображення витрат на виготовлення продукції, а метод калькулювання – процес визначення собівартості одиниці продукції [с. 154]. Методом обліку витрат і калькулювання собівартості продукції називають сукупність прийомів організації документування й відображення в обліку виробничих витрат, які забезпечують визначення фактичної собівартості продукції. При організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції важливо правильно обирати методи обліку і калькулювання. Застосування певного методу обліку витрат залежить від об’єктивних чинників (технології і організації виробництва, його обсягів, видів продукції, тощо).

Простий метод обліку витрат застосовується у галузях, де виробляється один вид продукції (електроенергетика, добувна промисловість). При його застосуванні собівартість усієї продукції визначається прямим підсумовуванням усіх витрат за місяць. Собівартість одиниці продукції визначається діленням усієї суми витрат на кількість виробленої продукції. Усі витрати, як правило, прямі.

Попередільний метод обліку витрат (від слова “переділ” – певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці) використовується у виробництвах, де готова продукція є результатом послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Його використовують у серійних виробництвах для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції (випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, фармацевтичних препаратів, взуття тощо). При попередільному методі прямі витрати обліковуються по кожному переділу, а всередині переділу – за видами продукції, непрямі збирають у цілому по виробництву і розподіляють між переділами в установленому порядку. Собівартість визначається по кожному переділу, а за видами продукції всередині переділу – коефіцієнтним методом.

Позамовний метод застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. Об’єктом обліку витрат та калькулювання собівартості продукції є окреме замовлення, окремий виріб, окремий проект або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Такими виробництвами є суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве, тощо. На кожне замовлення відкривається картка аналітичного обліку витрат виробництва, в якій витрати збирають протягом усього виробничого процесу. Собівартість замовлення визначають прямим додаванням витрат.

Найбільш прогресивним із діючих у промисловості є нормативний метод обліку витрат і нормативний метод калькулювання собівартості продукції. Він застосовується на підприємствах обробної промисловості із масовим виробництвом, де для виготовлення технічно складної продукції необхідно використати значну кількості деталей та вузлів (наприклад, машинобудування, легка, взуттєва, шинна, меблева промисловість, тощо).

Нормативний метод обліку витрат базується на таких принципах:

При переході на нормативний облік необхідно розробити модель (проект) організації нормативного обліку для підприємства; довести проект до працівників бухгалтерії, технологічного відділу та інших, пов’язаних із розробкою норм і нормативів; розробити методику оперативного обліку витрат; випробувати проект і ввести його у практику.

Проектом встановлюють варіант обліку витрат (напівфабрикатний або ненапівфабрикатний); визначають осіб, які розробляють норми; обирають методику і техніку обліку зміни норм затрат, а також форми і способи складання первинних документів з витрат виробництва, способи виявлення відхилень від діючих норм витрат і порядок їх включення у витрати та собівартість одиниці продукції, порядок зведеного обліку витрат виробництва. Перераховані питання вирішуються відповідно до Основних положень обліку затрат за нормативним методом із урахуванням певних умов підприємства.

При організації обліку витрат та калькулювання собівартості продукції в умовах використання комп’ютерної техніки величезне значення необхідно приділити формуванню постійної інформації, яку потрібно закласти у конфігурацію комп’ютерної програми (рис. 10.4).

Рис. 10.4. Склад постійної інформації з обліку витрат підприємства

Нормативи бувають первинні (норми затрат кожного виду матеріалів на деталь) та зведені (норми затрат матеріалів на виріб). На основі первинних та зведених нормативів формується постійна інформація, на якій ґрунтується облік витрат і калькулювання собівартості продукції (нормативна собівартість продукції), а також розробляються нормативні калькуляції деталей, вузлів та готових виробів. Запис нормативної інформації на електронних носіях дозволить її багаторазово використовувати та економити робочий час на підготовку вихідної інформації. При організації обліку витрат також використовують постійну інформацію, розроблену в інших підсистемах обліку (коди структурних підрозділів, матеріально-відповідальних осіб, елементів витрат, статей калькулювання, готової продукції, рахунків бухгалтерського обліку, причин і винуватців простоїв, відхилень, браку у виробництві). Така інформація має бути однакова для усіх облікових підсистем та усіх користувачів.